Прес-конференція на тему: «Мобілізація на проведення Всеукраїнського Референдуму за права людини», в УНІАН, в Києві, в понеділок, 19 вересня 2011 р.

ГОЛОВНЕ ЧИТАЙТЕ В КІНЦІ!

ВСТУПНЕ СЛОВО Кириченка Сергія Олександровича:

Організаторами сьогоднішньої прес-конференції Чубко Оксаною Миколаївною, Ананченко Олегом Миколайовичем та іншими учасниками було оприлюднено пропозиції щодо законодавчої ініціативи внесення змін і доповнень до чинної Конституції України по тих статтях, які на сьогодні викликають чи не найбільший резонанс в українському суспільстві. Мова йде про внесення змін і доповнень до статей 36,71, 93, 131, 150, 154 Конституції України.

Це стосується надання громадянам України права на безпосереднє звернення до Конституційного Суду України, права на обрання регіональних представників у складі Вищої ради юстиції України, права безпосередньо виступати суб’єктом законодавчої ініціативи, права ініціювання і проведення партійного референдуму у партійних організаціях політичної партії України.

Сам факт такої прес-конференції та висловлених ініціатив повинен допомогти всім нам виявити і побачити реакцію на ці ініціативи вищих посадових осіб держави. Якщо вони щиро сповідують положення статті 3 Конституції України про те, що «ЛЮДИНА, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні НАЙВИЩОЮ СОЦІАЛЬНОЮ ЦІННІСТЮ», то ми вправі очікувати на послідовну співпрацю влади з ініціаторами цих пропозицій та їх найскоріше втілення у реальність. В разі, якщо наслідком цієї прес-конференції та великої організаційної роботи авторів пропозицій стане традиційна безмовність та бездіяльність адресатів цих пропозицій, то усім нам стане ясним, що ми маємо справу не істинно народною владою, як виразника інтересів більшості громадян країни, а з тими, хто під гарними гаслами і словами виконує волю олігархічного капіталу, не дозволяючи поширення в суспільстві демократичних свобод і їх правових гарантій.

Далі надаю коротку характеристику суті кожної пропозиції.

ПЕРШЕ ПИТАННЯ

Чи підтримуєте Ви внесення змін і доповнень до ст. 150 Конституції України, яку пропонується викласти у такій редакції : «До повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; { Офіційне тлумачення положення абзацу другого пункту 1 частини першої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2002 ( v007p710-02 ) від 27.03.2002 } актів Президента України;{ Офіційне тлумачення положення абзацу третього пункту 1 частини першої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/2002 ( v007p710-02 ) від 27.03.2002 } актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як сорока п'яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України. 3) Розгляд конституційної скарги. Суб’єктом права на подання конституційної скарги до Конституційного Суду України є: громадяни України, інші фізичні і юридичні особи. Підставами для звернення з конституційною скаргою до Конституційного Суду України є: виникнення сумніву відносно конституційності норми закону застосовану судом, якщо такий сумнів не виник у судах загальної юрисдикції; виникнення спору у судах загальної юрисдикції відносно конституційності норми закону застосовану судом у будь-якій стадії судового процесу; виникнення практичної необхідності у тлумаченні норм Конституції і законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 150 див. в Рішенні Конституційного Суду N 15-рп/2000 ( v015p710-00 ) від 14.12.2000 } Рішення і висновок Конституційного Суду України є підставою перегляду судових рішень Верховним Судом України

Коментар С.О.Кириченка: Під час розгляду і затвердження проекту Закону «Про Конституційний суд України», розглядався варіант надання громадянам безпосереднього права звернення до Конституційного Суду. Але саме керування робочою групою народним депутатом О.Лавриновичем призвело до вихолощення демократичності положень закону, позбавлення громадян права на звернення до того органу, який утримується на податки громадян. Фактично це призвело, що Конституційний Суд діє лише в інтересах дуже вузько-численних прошарків навіть не населення, а державно-апаратних каст України. Історично справедливо і об’єктивно доцільно ввести таке положення в Конституцію і наділити громадянина України правом звертатися безпосередньо до Конституційного Суду.

___________________________________________________________________

ДРУГЕ ПИТАННЯ

Чи підтримуєте Ви внесення змін і доповнень до ст. 131 Конституції України яку пропонується викласти у такій редакції: «В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; ( Офіційне тлумачення пункту 1 частини першої статті 131 див. в Рішенні Конституційного Суду N 14-рп/2001 ( v014p710-01 ) від 16.10.2001 ) 2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів. Обов’язково відкривається дисциплінарне провадження стосовно судді (суддів) за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і за поданням не менш як сорока п’яти народних депутатів України. Висновок або рішення Вищої ради юстиції впродовж трьох днів направляється ініціатором притягнення до дисциплінарної відповідальності судді і зацікавленим особам, а також Верховному Суду України. Висновок або рішення Вищої ради юстиції є підставою для перегляду судового рішення Верховним Судом України. Вища рада юстиції складається з сорока восьми членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції, одночасно з виборами народних депутатів України обираються члени Вищої ради юстиції на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування, по-одному: від Автономної Республіки Крим, від кожної області України, від міста Київ, від міста Севастополь. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини».

___________________________________________________________________

Коментар С.О.Кириченка: Під час опрацювання проекту Конституції України у 1995-1996 роках мною – С. Кириченко та народним депутатом України О.Новіковим було внесено пропозицію доповнити текст проекту Конституції статтею про Раду Магістратури, як органу, який повинен здійснювати порядок притягнення до кримінальної відповідальності найвищих посадових осіб держави. Така практика є в Італії та деяких інших країнах Європи. Але організатори процесу розроблення змісту проекту Конституції вихолостили ці положення, замінили назву органу на Вищу раду юстиції, щоб навіть в Європі на пізнали намагання здійснити аналогію права. По суті, сьогодні Вища рада юстиції є бутафорним органом, який не наділений тими важливими повноваженнями, які б дозволяли бути йому тим органом, який убезпечує судову гілку влади від корупції, а державний апарат від загнивання і розпаду.

Обгрунтованим і доцільним є доповнення Конституції України положенням про виборність регіональних, по суті, народних представників у Вищій раді юстиції, що повинно забезпечити більшу об’єктивність цього органу у розгляді питань його компетенції, а також незалежність членів Вищої ради юстиції від впливу на них посадових осіб держави.

___________________________________________________________________

ТРЕТЄ ПИТАННЯ

Чи підтримуєте Ви внесення змін і доповнень до ст. 93 Конституції України, яку пропонується викласти у такій редакції : «Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України, Національному банку України, громадянам України, які мають право брати участь у виборах і всеукраїнському референдумі при умові збору 100 000 підписів (законопроект народної ініціативи). Кожному громадянину України, який має право брати участь у виборах і всеукраїнському референдумі надається право особисто збирати і направляти підписні листи на підтримку законодавчої ініціативи за формою затвердженою Центральною виборчою комісією до відповідної територіальної виборчої комісії населеного пункту базового рівня (міста, села, селища) (або, як варіант, безпосередньо до Центральної виборчої комісії), який перевіряється і в термін до десяти днів направляється до Центральної виборчої комісії про що надається довідка з зазначенням кількості зарахованих підписів на підтримку законодавчої ініціативи. Центральна виборча комісія офіційно повідомляє через засоби масової інформації про реєстрацію підписних листів на підтримку законодавчої ініціативи. З моменту оприлюднення початку реєстрації таких підписних листів надається термін 60 днів для збору 100 000 підписів. В разі збору 100 000 підписів голова Центральної виборчої комісії направляє законопроект громадян України до Верховної Ради України, який реєструється в день надходження. Забороняється вносити поправки до законопроекту народної ініціативи. Верховна Рада України зобов’язана на протязі одного місяця прийняти рішення про прийняття або відхилення законопроекту народної ініціативи. Законопроекти, визначені Президентом України, як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово».

Коментар С.О.Кириченка: Життя останніх 20-ти років показує, що так званого «автоматичного виконання норм законів», в т. ч. й Конституції так і не вдалося досягти в Україні. Прикладом цьому є норми законодавства про організацію місцевого референдуму, згідно яких реєстрація ініціативних груп з організації місцевого референдуму здійснюється міським (селищним) головою. Але практика правозастосування цих норм свідчить про те, що навіть при бездоганному проведенні зборів з ініціювання референдуму та оформленні документів, які направляються на підпис міському (селищному) голові, він уникає підписання цих документів, і тим самим чинить перешкоду в подальшій організації і проведенні місцевого референдуму. Судова практика свідчить, що намагання організаторів місцевого референдуму через суд спонукати міського (селищного) голову здійснити легалізацію відповідних ініціативних груп з проведення місцевого референдуму – завершувалося відмовою в задоволенні заявлених вимог.

Під час опрацювання проекту Конституції України у 1995-1996 роках, як варіант, розглядалося питання наділення громадян правом безпосередньо виступати суб’єктом законодавчої ініціативи. Але нещирість складу більшості представників Тимчасової спеціальної комісії по доопрацюванню проекту Конституції України та зацікавленість поза українських політичних центрів впливу, позбавили народ можливості отримати таке право.

Тому вкрай важливим є знов поставити це питання перед законодавчою гілкою влади, де і викриється справжня сутність намірів членів українського парламенту в прийнятті чи неприйнятті вкрай потрібної народу України норми Конституції України.

_______________________________________________________________________

ЧЕТВЕРТЕ ПИТАННЯ

Чи підтримуєте Ви внесення змін і доповнень до ст. 71 Конституції України, яку пропонується викласти у такій редакції: «Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі
загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування. «Громадянам України, які мають право брати участь у виборах і всеукраїнському референдумі гарантовано право безпосередньо подавати до виборчих комісій заяву про самовисування на виборах до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Законом може бути передбачено заставу, яка не повинна перевищувати 1000 мінімальних заробітних плат для кандидата на посаду Президента України, 10 мінімальних заробітних плат для кандидатів у народні депутати України, 5 мінімальних заробітних плат для інших кандидатів. Законом може бути передбачено збір підписів на підтримку висування кандидатом до органів державної влади і місцевого самоврядування, при цьому кількість таких підписів не повинна перевищувати: на підтримку висування кандидатом у Президенти України 1 000 000 підписів; на підтримку висування кандидатом у народні депутати України 1000 підписів і 700 підписів на підтримку висування кандидатів до інших органів державної влади і місцевого самоврядування. Не може бути обраним на виборах до органів державної влади та органів місцевого самоврядування будь-яка особа, якщо за неї не голосували особисто. Центральна виборча комісія зобов’язана оприлюднити заповнений зразок усіх виборчих документів, що подаються до виборчих комісій під час підготовки і проведення виборів і всеукраїнського референдуму. Законом може бути встановлено обмеження щодо участі у розподілі депутатських мандатів для кандидатів включених до виборчих списків політичних партій України, але таке обмеження не може бути більшим ніж чотири відсотки голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Виборцям гарантується вільне волевиявлення.»

Коментар С.О.Кириченка: Щоб покращити якість влади в Україні доцільно було б не вводити майново-грошовий ценз через грошові застави, який унеможливить багатьом порядним людям зареєструватися кандидатами до органів державної влади та місцевого самоврядування. А потрібно вводити ценз осілості, коли кандидатами можуть бути виключно люди, які виросли серед відповідної територіальної громади. При цьому потрібно змінити виборчу систему відносної меншості на принцип абсолютної більшості, коли не три виборці будуть обирати депутата чи мера від 100 000 виборців, а більшість прибулих для голосування виборців, які проголосували від більшої половини наявних 100 000 виборців.

_______________________________________________________________________

П'ЯТЕ ПИТАННЯ

Чи підтримуєте Ви внесення змін і доповнень до ст. 36 Конституції України, яку пропонується викласти у такій редакції: «Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України. У законодавстві про політичні партії України членам партії гарантується ініціювання і проведення партійного референдуму у партійних організаціях політичної партії України, якщо такого вимагають не менш 10% членів відповідної партійної організації політичної партії України. Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Усі об'єднання громадян рівні перед законом».

_______________________________________________________________________

ШОСТЕ ПИТАННЯ

Чи підтримуєте Ви внесення змін і доповнень до ст.154 Конституції України, яку пропонується викласти у такій редакції: «Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, громадянами України при умові збору 100 000 підписів громадян, які мають право брати участь у виборах і всеукраїнському референдумі. Не потребує розгляду і затвердженню у Верховній Раді України законопроект щодо внесення змін до Конституції України прийнятий на всеукраїнському референдумі».

Коментар С.О.Кириченка: Під час опрацювання проекту Конституції України у 1995-1996 роках, як варіант, розглядалося питання наділення громадян правом безпосередньо виступати суб’єктом законодавчої ініціативи. Але нещирість складу більшості представників Тимчасової спеціальної комісії по доопрацюванню проекту Конституції України та зацікавленість поза українських політичних центрів впливу, позбавили народ можливості отримати таке право.

Тому вкрай важливим є знов поставити це питання перед законодавчою гілкою влади, де і викриється справжня сутність намірів членів українського парламенту в прийнятті чи неприйнятті вкрай потрібної народу України норми Конституції України

Сергій Кириченко -

ДУМКИ ПІСЛЯ ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ на тему: «Мобілізація на проведення Всеукраїнського Референдуму за права людини», в УНІАН, в Києві, в понеділок, 19 вересня 2011 р.

На сьогодні в Україні є недостатнім суто «технічне» ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА, ЗОКРЕМА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ, а потрібна етнонаціоналізація законодавства, в т. ч. Конституції України з метою виправлення історичної несправедливості, допущеної у 1991 році, та наділення реальною правосуб’єктністю домінуючих в Україні слов’янських націй.

Саме на початку 90-х років в Україні почався процес ГЛОБАЛІЗАЦІЇ (сіонізації) українського законодавства, паралельно із роздержавленням загальнонаціональної власності (первісного накопичення капіталу шляхом відновлення феодально-буржуазного соціально-економічного устрою) тобто позбавлення законодавства, як волі правлячої слов’янської нації, національного суверенітету слов’янських народів, які населяють Україну, та підкорення законодавства єдиним глобальним сіоністським центром, який керує США, Європою. Ізраїлем, Австралією і неоколоніально підкореними ними країнами.

Небезпечно вважати, що політичні устрої вище перелічених держав представляють собою еталон суспільної «демократії» і правового державного устрою.

Великою помилкою, якщо не злочинно-спланованою акцією комуністично-сіоністської групи 239, в діяльності парламенту України першого скликання (1990-1994 рр.) було прийняття Верховною Радою України 26.06.1992 року Постанови, якою було не тільки ліквідовано графу про національність в паспорті і свідоцтві про народження громадян України, а фактично знеособлено національний склад 50-тимільонного переважно слов’янського населення України. Людей позбавили національності, культури, традицій, історичної пам’яті та національно-історичного майбутнього. Державним просіоністським апаратом влади України розпочато інтенсивну асиміляцію націй і народів на території України з метою найскорішого знищення білої раси.

Таке здійснюється виключно в інтересах іншої нації (єврейської) та інших держав (США, Ізраїль, Англія, Франція, Канада. Австралія, Італія тощо), зокрема сіоністсько-іудейського державного керівництва цих держав, а не народів цих країн. Це і є форма НЕОКОЛОНІАЛІЗМУ, який реалізується сьогодні в Україні.

ЦЕНТР ПРИЙНЯТТЯ найважливіших доленосних державно-політичних рішень щодо народу України та самої держави знаходиться не в Україні, а поза її межами, зокрема в Брукліні - районі Нью-Йорку, США, де діє глобально-світовий іудейський центр та розташовані штаб-квартира ультрарадикальної іудейської секти «ХАБАД». Це свідчить про геополітичний розподіл сфер впливу між світовим єврейством та втрату Україною суверенітету. Зокрема про цю небезпеку попереджали багато державників в історії України, зокрема гетьман Пилип Орлик, який особливо виділив у змісті першої в Європі Конституції України (укладено в м.Бендери 05.04.1710 р.) таке:

«Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог кріпкий і нездоланний у битвах допоможе визволити нашу Вітчизну увінчаною успіхами зброєю блаженної його милості найяснішого короля шведського з ярма московської неволі, повинен того дотримуватися і, як і належить йому, особливо пильнувати і рішуче ставати на перешкоді впровадженню у нашій руській Вітчизні будь-якої чужої релігії. А якщо де-будь виявиться - чи потай, чи явно, - то повинен своєю владою її викорінювати, заборонити проповідувати і поширювати. Також не давати дозволу на проживання в Україні послідовникам чужовір'я, а особливо облудного іудаїзму. Докладаючи всіх сил, нехай недремно піклується про те, щоб лише єдина православна віра східного обряду під послухом найсвятішого апостольського Константинопольського престолу навічно була утверджена і поширювалася для примноження Божої хвали розбудовою церков і вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і щоб воно буяло і квітло, мов троянда поміж терням, між чужинецькими релігіями сусідніх держав».

Не можна не помітити того, що у світі відносно безкризовий розвиток суспільств багатьох країн, зокрема економічних показників, забезпечили ті держави, які є національними, як за складом населення країни, так і за таким же складом апарату влади держави (Китай, Австрія, Німеччина, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Бразилія, Індія, КНДР, Венесуела, Об’єднані Арабські Емірати. Іран, Індонезія тощо).

Усі держави, в яких етнічний склад влади не відповідає етнічному складу населення, є проблемними по багатьох параметрах, в т. ч. і наростанні показників економічної і політичної кризи (США, Канада, Італія, Франція тощо).

Але все одно, будь-які ініціативи на покращання становища людини в суспільстві України – це краще ніж не робити нічого в тій ситуації, коли Україна на сьогодні поки що НЕ Є НАЦІОНАЛЬНОЮ СЛОВ’ЯНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ, а політично-державний режим України за етнічною природою влади є нічим іншим, як ЖИДОКРАТІЯ (влада жидів).

Попереду велика робота існуючої, поки що дуже кволої еліти слов’ян в Україні, по націоналізації свідомості слов’янської більшості українського суспільства.

Ми можемо звільнитися від іудейсько-сіоністського неоколоніального рабства лише тоді, коли захочемо цього, усвідомивши істину, що ж насправді відбувається в Україні!

Слава слов’янським націям України!

Слава Україні!

Заслужений юрист України Сергій Кириченко