Консультации юридические/title> <META content="Консультации юридические - 2006,публикации газеты Вик, акции протеста,фотографии,биографии лидеров,состояние дел в Херсоне,защита прав человека и граждан,молодежный чат" name=DESCRIPTION> <META content="Консультации юридические - 2006,Херсон,громадський контроль,общественный контроль,акции протеста,фото,газета,радио,центр,Волга,Кириченко,политика,Украина,права человека,Херсонская область,Херсонська область,акція протесту,радіо,політична партія,зловмисник,мерія,Сальдо,Ротова,корупція,корупция,мерия,новости,новини,чат,чат Херсона" name=Keywords> <META http-equiv="expires" content="Sun, 20 Apr 2003 00:00:00 GMT"> <link rel="stylesheet" href="../in.css" type="text/css"> </head> <body> <body topmargin="0" leftmargin="0" rightmargin="0" marginheight="0" marginwidth="0"> <table width=954 bgcolor=#f5f5dc> <tr valign=top><td width=22 background=lev.jpg> </td><td class=bri> <font color=red><ul><h1>Юридичні консультації - 2007</h1></font> <font color=navy size=3>На цій сторінці косультації по наступним темам:<br><br> Як стягнути кошти з боржника (виконавче провадження) - 2 конс.<br> Реєстрація та прописка: юридичні тонкощі та нюанси - 3 конс.<br> Права громадян: як домогтися від держави їх захисту - 2 конс.<br> Право на земельний (майновий) пай: як його відстояти - 2 конс.<br> Як правильно володіти та розпоряджатися власною квартирою - 4 конс.<br> Комунальні послуги: хто і за що повинен відповідати - 2 конс.<br> Як оформити спадщину на земельну ділянку? - 2 конс.<br> Як захистити право на працю? - 5 конс.<br> Кому і як платити за житлово-комунальні послуги - 3 конс.<br> Соціальний захист інвалідів - 3 конс.<br><br> <script type="text/javascript"> </script> <script type="text/javascript" src="http://pagead2.googlesyndication.com/pagead/show_ads.js"> </script> </font></ul> <h2> Як стягнути кошти з боржника (виконавче провадження)</h2> <div class=kz>В.К. ГОЛОВАЧОВ (м. Сєверодонецьк Луганської обл.):<br> Мою квартиру пограбували. Злодіїв упіймали, судили. Суд ухвалив, щоб вони відшкодували мені 5000 грн. збитків. Проте впродовж двох років, як мені пишуть, судовий виконавчий лист не надійшов до пункту призначення. Місцевий ВДВС посилається на те, що лист туди просто не доходить. Хто несе відповідальність і здійснює контроль за відправкою та надходженням виконавчих листів? Ось уже два роки, як рішення суду набуло чинності, а я й досі не отримую відшкодування заподіяних мені збитків. Що робити? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Читач, на жаль, не зазначив: чи позбавлені волі особи, які пограбували його квартиру, чи подав він заяву до державної виконавчої служби про примусове виконання рішення (вироку) суду у цій справі в частині майнового стягнення та інші обставини справи. <br>Порядок виконання рішень (вироків) суду по кримінальних справах у частині майнових стягнень визначено: Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 606-XIV (далі - Закон), інструкцією "Про проведення виконавчих дій", що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 74/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за 865/4158. <br>Відповідно до статті 20 Закону, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу. Якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, державний виконавець (який уже здійснює провадження) негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом із копією цього акта до органу державної виконавчої служби за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ. <br>Відповідно до статті 18 Закону, підставою для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача про примусове виконання рішення (вироку) суду за умови наявності виконавчого документа, який необхідно додати до зазначеної заяви. Тобто читач повинен був для відкриття виконавчого провадження подати до виконавчої служби за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна заяву про примусове виконання рішення (вироку) суду. Це обов'язок стягувача, у тому числі якщо відповідну заяву необхідно направити до іншого населеного пункту. Без отримання від стягувача заяви з доданими до неї виконавчими документами у державного виконавця немає правових підстав розпочинати виконавче провадження. <br>У відповідності з вимогами статті 25 Закону, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії щодо виконання рішення (вироку) суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а щодо виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний термін. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період реалізації арештованого майна боржника. Таким чином, якщо читач виконав вимоги статті 18 Закону, тобто подав заяву про примусове виконання рішення (вироку) суду, то починаючи з дати винесення постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець повинен здійснити всі заходи щодо примусового виконання рішення (вироку) суду протягом шести місяців. <br>Якщо постанову про відкриття виконавчого провадження не було винесено протягом трьох днів після подання читачем в установленому порядку відповідної заяви або постанову винесено, але два роки не виконується рішення (вирок) суду, можливо, має місце бездіяльність державного виконавця. Бездіяльність державного виконавця можна оскаржити в судовому порядку відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. А якщо постанову державним виконавцем винесено, але вона не виконується, то дії (бездіяльність) державного виконавця можна оскаржити додатково ще і в суді, який видав виконавчий документ по цій справі (стаття 85 Закону). Порядок оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця, відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) та статті 85 Закону, наводиться нижче. <br>Згідно з пунктами 1, 2 статті 19 КАСУ, адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача. Адміністративні справи з приводу оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. <br>Згідно з пунктом 2 статті 99 КАСУ, для подачі адміністративного позову щодо захисту прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Форма і зміст адміністративного позову визначені статтями 105, 106 КАСУ, відповідно до яких позов може містити вимоги про: <br>1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; <br>2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; <br>3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; <br>4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; <br>5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; <br>6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. <br><br>Позовна заява може містити, крім визначених вище, інші вимоги щодо захисту прав, свобод чи інтересів громадян у сфері публічно-правових відносин. <br><br>У позовній заяві зазначаються (обов'язкові вимоги): <br>1) найменування адміністративного суду, до якого подається позовна заява; <br>2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; <br>3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі відомі; <br>4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; <br>5) у разі необхідності - клопотання про звільнення від сплати судового збору; про звільнення від оплати правової допомоги і забезпечення надання правової допомоги, якщо відповідний орган відмовив особі у забезпеченні правової допомоги; про призначення судової експертизи; про витребування доказів; про виклик свідків тощо; <br>6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. <br>На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До позовної заяви додаються її копії та копії всіх документів, що приєднуються до неї, відповідно до кількості відповідачів, документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати. Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її підписання. Якщо позовна заява подається представником, то у ній зазначаються ім'я представника, його поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з позовною заявою подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника. <br><br>У відповідності зі статтею 85 Закону, скарга під час виконавчого провадження на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Така скарга складається у письмовій формі і повинна містити: <br>1) назву органу державної виконавчої служби, до якого подається скарга; <br>2) точну назву стягувача та боржника, їх місце проживання (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також назву представника сторони виконавчого провадження, коли скарга подається представником; <br>3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа); <br>4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону, яка порушена; <br>5) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; <br>6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги.<br><br> </div> <div class=kz> Г.І. ФЕДОРЯКО (м. Сєверодонецьк Луганської обл.):<br> Я пенсіонерка. Займаюся розведенням птиці. Купила в магазині крейду для добавки у корм. Птиця його поїла та померла. Згодом було встановлено, що замість крейди мені продали вапно. Магазин не захотів миром вирішити цю проблему. Тоді я подала в суд на магазин. Суд ухвалив: відшкодувати заподіяні мені збитки. Але як з'ясувалося, магазин винен не тільки мені. На черзі я дванадцята! Магазин нікому не відшкодовує і продовжує займатися своєю діяльністю - бере товар під реалізацію. Майно магазину було оцінено в 1000 грн. Судові виконавці вже два роки твердять: чекайте своєї черги. Що мені потрібно зробити, аби отримати відшкодування збитків? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Як уже зазначалося вище, відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення (вироку) суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. <br>Статтею 44 Закону передбачено, що у разі, коли суми, стягненої з боржника, не вистачає для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, ця сума розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості. <br>У першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги про стягнення з вартості заставленого майна. <br>У другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника. <br>У третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами, після чого задовольняються вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, вимоги щодо виплати наданої адвокатами юридичної допомоги, виплати винагороди, що належить автору за використання його твору, відкриття, винаходу, промислового зразка, на які видано відповідні свідоцтва. Після повного задоволення зазначених вимог задовольняються вимоги громадян за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх майну злочином або адміністративним правопорушенням. <br>У четверту чергу задовольняються вимоги щодо податків і неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов'язкового страхування. <br>У п'яту чергу задовольняються всі інші вимоги. <br>Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У разі недостатності стягненої суми для повного задоволення усіх вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі. <br>З листа читачки незрозуміло, що вона має на увазі під "прийняття товару під реалізацію" боржником. Якщо мається на увазі купівля товару боржником із відстроченням платежу, то державний виконавець повинен вилучити товар і запропонувати його кредиторам або стягнути борг з коштів, отриманих від реалізації товару. Для цього необхідно накласти на всі рахунки боржника арешт та виставити платіжні вимоги до нього. Якщо товар продається не від імені боржника (договір доручення, агентський договір тощо), державний виконавець повинен стягнути борг із отриманої боржником комісійної чи іншої винагороди за послуги з продажу товарів. <br>У будь-якому випадку той факт, що рішення суду два роки не виконується, а боржник при цьому, як повідомляє читачка, як і раніше здійснює свою діяльність, можливо, свідчить про незаконну бездіяльність органу державної виконавчої служби або конкретного державного виконавця та посадових осіб магазину. В цьому випадку читачка має право письмово звернутися до державної виконавчої служби, яка повинна провадити відповідні виконавчі дії. У зверненні необхідно заявити вимогу про надання повної інформації щодо проведених виконавчих дій державним виконавцем. Читачка має повне право вимагати від виконавчої служби надання повної інформації про стан виконання її заяви, про проведення виконавчих дій на підставі статей 5, 11 Закону, а також на підставі статей 1, 20 Закону України "Про звернення громадян". Відповідний орган державної виконавчої служби або конкретний державний виконавець зобов'язані надати їй повну інформацію про стан здійснення ними виконавчих дій. <br><br>Для стимулювання державного виконавця рекомендую читачці вжити таких заходів, які можуть допомогти їй у стягненні коштів з боржника. <br>У випадку, якщо державний виконавець діє добросовісно, але виконати судове рішення не вдається через об'єктивні причини: <br>1. Окрім подання звернення до відповідного органу виконавчої служби (державного виконавця) для отримання повної інформації про хід виконавчих дій доцільно взяти безпосередню участь у виконавчих діях, наприклад, з опису майна боржника. При цьому не зайвим буде навіть пильнувати момент, коли боржнику завезуть товар на продаж, та негайно повідомити про це державного виконавця. <br>2. Подати до суду, який видав виконавчий документ, та до державного виконавця клопотання про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб магазину чи юридичної особи, яка є власником цього магазину, за умисне невиконання рішення суду (стаття 382 "Невиконання судового рішення" Кримінального кодексу України), якщо магазин, що є боржником, справді отримує доходи, але його керівництво не погашає борги перед стягувачами. <br><br>У випадку недобросовісних дій (бездіяльності) державного виконавця читачка може: <br>1. Одержавши від державного виконавця відповідь на своє звернення про хід виконавчих дій (або не чекаючи на неї), в порядку, зазначеному в статті 85 Закону, подати скаргу на бездіяльність державного виконавця до начальника відповідного органу державної виконавчої служби. <br>2. Оскаржити дії (бездіяльність) державного виконавця у порядку адміністративного судочинства (див. відповідь на попереднє запитання). <br>3. Подати до суду, який видав виконавчий документ, клопотання про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб державної виконавчої служби за умисне невиконання рішення суду (стаття 382 Кримінального кодексу України). <br><br>Ведучий рубрики Дмитро КРУПНИК, адвокат<br> </div> </td></tr> </table> <table width=954 bgcolor=#f5f5dc> <tr valign=top><td width=22 background=lev.jpg> </td><td class=bri> <h2>Реєстрація та прописка: юридичні тонкощі та нюанси</h2> <div class=kz>Лідія ПАВЛОВА (м. Київ):<br> Я самотня пенсіонерка, інвалід II групи (обмежена в пересуванні), маю пільги як учасник Великої Вітчизняної війни. Чоловік був учасником війни (є всі документи, які це підтверджують).<br> Мій син одружився на жінці з дитиною, у них народилася дочка. Невістка попросила прописати свою дочку від першого шлюбу в моїй 2-кімнатній квартирі, оскільки у мене пільги. Я прописала. Мій син помер. Невістка не виписує дочку, хоч та не проживала жодного дня (сусіди підтверджують). У мене є документи, що її дочка прописана ще й у невістки. Я живу сама 20 років, але мені відмовили в допомозі одиноким пенсіонерам-інвалідам, оскільки у квартирі прописано двоє людей. Що мені робити? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Рішенням Конституційного Суду України від 14 листопада 2001 року положення щодо прописки (виписки) було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). З моменту ухвалення Конституційним Судом зазначеного рішення поняття "прописка" в Україні не існує. Натомість існує поняття "реєстрація місця проживання особи" (стаття 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 1382-IV). <br>Читачка зазначила, що квартира належить їй. У зв'язку з цим вона як власник квартири має право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні квартирою (об'єктом права власності). Читачка має право в судовому порядку вимагати від відповідного підрозділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб у складі МВС (у народі ці підрозділи називають "паспортними столами") скасувати реєстрацію місця проживання особи, що зареєстрована в її квартирі (зняти її з реєстрації), якщо така особа не має законних підстав для проживання в квартирі. <br>Пунктом 1 статті 4 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 697-XII, а також пунктом 1 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном (в даному випадку - квартирою) на свій розсуд. Наймач житлового приміщення, в даному випадку - дочка невістки читачки, має користуватися квартирою читачки, що належить останній на праві приватної власності, на підставі договору найму жилого приміщення (стаття 158 Житлового кодексу України). У випадку відсутності такого договору найму дочка невістки читачки не має законних підстав для проживання в її квартирі, а отже не має і законних підстав для реєстрації свого місця проживання в цій квартирі. Незняття дочки невістки читачки з реєстрації місця проживання створює суттєві перешкоди для здійснення читачкою своїх прав як власниці квартири, в тому числі щодо оплати комунальних послуг. <br>Пунктом 2 статті 48 Закону України "Про власність" передбачено, що "власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків". Очевидно, що факт реєстрації дочки невістки читачки у її квартирі завдає власнику даної квартири збитків при оплаті комунальних послуг. Права читачки як власниці квартири порушуються. Порушення прав читачки є підставою для її звернення до суду для усунення перешкод щодо володіння, користування і розпоряджання своїм майном (квартирою) (стаття 16 Цивільного кодексу України та стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). <br>Якщо договір найму житлового приміщення між читачкою та невісткою чи її дочкою укладався, то слід врахувати, що відповідно до частини 1 статті 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї житлове приміщення за ними зберігається протягом шести місяців. Тобто факт непроживання дочки невістки в квартирі читачки протягом останніх шести місяців є підставою для втрати нею права користування житлом навіть за наявності договору найму квартири. У такому випадку свідками можуть бути сусіди читачки, які підтвердять у суді, що дочка невістки у квартирі не проживає. <br>Для примусового зняття з реєстрації місця проживання в даному випадку необхідно подати позовну заяву до суду за місцем проживання читачки як останнім відомим місцем проживання дочки невістки (відповідачки) або за адресою фактичного місця проживання відповідачки (стаття 109, пункти 4, 9 статті 110 Цивільного процесуального кодексу України). Третьою особою у справі доцільно залучити відповідний підрозділ Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб. <br>Читачка має право у своїй позовній заяві вимагати від суду не тільки примусового зняття з реєстрації місця проживання відповідачки, але й стягнення з відповідачки всіх матеріальних збитків (у тому числі суму неотриманої допомоги (субсидії)), завданих відповідачкою тривалим незняттям з реєстрації в квартирі читачки, а також відшкодування моральної шкоди. </div> <div class=kz>Л.М. АФАНАСЕНКО (м. Чернігів):<br> Ми з дружиною розлучилися п'ять років тому, маємо 9-річного сина, усі троє прописані в однокімнатній квартирі, яку я приватизував ще до зустрічі з дружиною. Вона живе з іншим, але не хоче виписуватися: каже, що вона опікунка сина і він повинен бути з матір'ю, але ж син прописаний у мене.<br> Чи можна, щоб син був прописаний у мене, а її виписали? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> <br>Відповідно до пункту 9 "Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 35, "діти, які не досягли 15-річного віку і проживають разом з батьками (опікунами, піклувальниками), реєструються разом з батьками (опікунами, піклувальниками) або з одним з батьків чи особою, яка їх замінює". <br>Отже, для залишення реєстрації місця проживання дитини читача в його квартирі не є обов'язковим залишення реєстрації його колишньої дружини в цій же квартирі. Якщо його колишня дружина в квартирі не проживає і не має законних підстав у ній проживати (відсутність права власності, договору найму (оренди) або користування квартирою), читач тим більше має право на зняття з реєстрації місця проживання колишньої дружини у його квартирі. <br>Читач як власник квартири відповідно до статті 150 Житлового кодексу України має право розпоряджатися квартирою на свій розсуд.<br> Якщо ж хтось перешкоджає власникові здійснювати права власності щодо квартири, в тому числі й колишня дружина, то відповідно до пункту 2 статті 48 Закону України "Про власність" власник може вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням його права володіння.<br> При цьому власник може також вимагати відшкодування збитків, завданих йому такими порушеннями. Якщо в квартирі, яка знаходиться у приватній власності, проживають особи, що не мають ні права власності на квартиру, ні права користування нею, і тим самим перешкоджають власнику квартири здійснювати свої права власності щодо квартири, то такі особи можуть бути в судовому порядку зняті з реєстрації та виселені з квартири.<br> Виселення з квартири відбувається, навіть якщо такі особи зареєстрували в установленому чинним законодавством України порядку своїм місцем проживання адресу зазначеної квартири.<br> Порядок подання позовної заяви до суду для зняття з реєстрації місця проживання описано вище. </div> <div class=kz>Олександр ЗИМІН (Середина-Буда, Сумська обл.):<br> 1999 року я отримав громадянство Росії, у зв'язку з чим виписаний з власного будинку в Україні. При цьому я залишився єдиним власником житла. За сімейними обставинами я вимушений повернутися до України, хочу залишитися тут надовго.<br> Як я можу прописатися назад у власний будинок, отримати посвідку на проживання і влаштуватися на роботу? При отриманні громадянства Росії я змінив прізвище. Чи може це стати перешкодою для прописки? Всі документи на будинок і про зміну прізвища у мене є. Чи може ваша відповідь в газеті бути підставою для офіційних органів влади? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Отримання громадянства Росії не є підставою для зняття з реєстрації місця проживання. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", підставою для зняття з реєстрації місця проживання є: заява особи, запит органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточне рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісти відсутньою або померлою), свідоцтво про смерть. Тим більше нема підстав для зняття з реєстрації місця проживання особи без її на те згоди, якщо така особа проживає у житловому приміщенні, власником якого вона є. У разі якщо читача зняли з реєстрації місця проживання без його згоди, це є порушенням законодавства. <br>Відповідно до статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", "громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання". Тому читач не стільки має право, скільки зобов'язаний зареєструвати місце свого проживання в Україні. Згідно з пунктами 4, 12 "Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 35, іноземці та особи без громадянства, які в установленому порядку прибули в Україну і мають намір та підстави перебувати в Україні, звертаються для реєстрації безпосередньо до відповідного підрозділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб у складі МВС. <br>Зміна прізвища читача не є підставою для відмові йому в реєстрації місця проживання, тим більше за наявності документів, що підтверджують таку зміну. <br><br>Що стосується запитання читача про отримання ним посвідки на постійне проживання. По-перше, читач не зазначив в листі, що він вийшов з громадянства України. Відповідно до статті 17 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 2235-III, громадянство України припиняється у двох основних випадках: <br>1) внаслідок виходу з громадянства України; <br>2) внаслідок втрати громадянства України. <br>Зазначеною статтею передбачено і третій випадок припинення громадянства України - "за підставами, передбаченими міжнародними договорами України". Припинення громадянства України на підставі міжнародного договору повинно регулюватися окремими міжнародними договорами і до ситуації, описаній читачем, не має стосунку. <br>Вихід з громадянства України здійснюється за особистим письмовим клопотанням особи. Втрата громадянства України відбувається за поданням відповідних органів Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб до Комісії при Президентові України з питань громадянства. Але в будь-якому випадку громадянство України припиняється після видання Президентом України указу про припинення громадянства конкретних осіб. І датою припинення громадянства України є дата видання відповідного указу Президента України (статті 18 і 19 Закону України "Про громадянство України"). Якщо читач, маючи громадянство України, не подавав клопотання про його припинення, то і підстав вважати себе позбавленим громадянства України у нього немає. Права і свободи людини, в тому числі щодо громадянства, захищені Конституцією України (норми якої є нормами прямої дії), зокрема статтею 25 Конституції України передбачено таке: "Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі". <br>Якщо читач з якихось причин втратив громадянство України або не мав його взагалі, то для постійного проживання в Україні він потребує посвідки на постійне проживання (тобто документу, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні). Порядок отримання посвідки на постійне проживання в Україні регулюється Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 2491-III (далі - Закон). <br>Для отримання посвідки на постійне проживання необхідно спочатку отримати дозвіл на імміграцію. Для отримання дозволу на імміграцію читач згідно зі статтею 9 Закону має особисто подати до відповідного підрозділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб такі документи: <br>- заяву про надання дозволу на імміграцію: <br>- три фотокартки; <br>- копію документа, що посвідчує особу; <br>- документ про місце проживання особи; <br>- відомості про склад сім'ї, копію свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); <br>- документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Зазначений документ подавати читачу не потрібно, якщо він має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, тобто якщо він чи хоча б один із його батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території України (стаття 8 Закону України "Про громадянство України"). <br>Крім зазначених документів, необхідно подавати ще деякі документи, визначені статтею 9 Закону. Для різних категорій заявників вони різні. <br>Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання. <br>Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, відповідний підрозділ Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви (частина 4 статті 11 Закону). <br>І стосовно останнього запитання читача про те, чи може відповідь у газеті на його лист служити підставою для органів влади. Органи влади повинні керуватися у своїй діяльності Конституцією та законами України. Норми Конституції і законів мають бути єдиною підставою для прийняття тих чи інших рішень. А метою наших публікацій перш за все є інформування людей про їх права з посиланням на конкретні норми законів. Якщо наші публікації стануть стимулом для чиновників при здійсненні читачами їх прав і законних інтересів, ми будемо з цього тільки раді. <br><br>Ведучий рубрики Дмитро КРУПНИК, адвокат<br> </div> <h2>Права громадян: як домогтися від держави їх захисту</h2> <div class=kz>Іван НЕСТОРЕНКО (м. Київ): Я працюю у стоматологічній клініці одного з медичних вузів. Нове керівництво вимагає від працівників щомісячних "доброчинних пожертвувань", мотивуючи це потребами клініки.<br> Розмір таких "пожертвувань" майже дорівнює розмірові моєї заробітної плати. Причому лікарі та викладачі за свій рахунок постійно купують обладнання та витратні матеріали для роботи, а також надають кошти для ремонту приміщень. Робота щодо збирання "пожертвувань" у клініці добре налагоджена, ведеться журнал, куди вносяться дані про всіх, хто здає гроші. До тих, хто відмовляється здавати гроші, застосовують заходи тиску - від усіляких перевірок з боку керівництва до погроз звільнити з роботи. На моє заперечення, що я не можу віддавати всю свою заробітну плату на "пожертвування", бо не маю за що жити, керівництво заявляє, щоб я брав гроші з пацієнтів.<br> Однак наша клініка - це державна установа, що надає безкоштовні медичні послуги дітям і дорослим. Одночасно з цим клініка є навчальним медичним центром для студентів і викладачів вузів. Наскільки законні дії керівництва клініки і як їх можна припинити? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> На адресу редакції надійшло вже більше ніж дві тисячі таких листів. Багато читачів повідомляють про протиправні дії органів влади або посадових осіб, але з подібною ситуацією доводиться стикатися вперше. Якщо все це правда і в читача є докази подібних фактів, то до дій керівництва клініки можна застосувати слово "бєспрєдєл". На жаль, останнім часом це російське слово стало популярним для характеристики дій органів влади та посадових осіб в Україні. <br>Описані читачем дії керівництва клініки залежно від обставин обліку та використання коштів, отриманих вказаним у листі незаконним шляхом, містять у собі ознаки злочинів, передбачених: <br>- частиною 2 статті 189 "Вимагання" Кримінального кодексу України, вчинене службовою особою із використанням свого службового становища; <br>- частиною 2 статті 191 "Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем" Кримінального кодексу України або частиною 2 статті 368 "Одержання хабара" службовою особою, яка займає відповідальне становище, поєднане з вимаганням хабара, Кримінального кодексу України; <br>- статтями 364 "Зловживання владою або службовим становищем" та 365 "Перевищення влади або службових повноважень" Кримінального кодексу України. <br>Той факт, що кошти, можливо, дійсно повністю передані до фонду клініки, не знімає відповідальності з керівництва, оскільки Законом України "Про благодійництво та благодійні організації" не передбачено надання благодійних пожертвувань у примусовому порядку. <br>Такі злочини караються відповідно до Кримінального кодексу України, зокрема: <br>- за частиною 2 статті 189 Кримінального кодексу України - позбавленням волі на строк від трьох до семи років; <br>- за частиною 2 статті 191 Кримінального кодексу України - обмеженням або позбавленням волі на строк до п'яти років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; <br>- за частиною 2 статті 368 Кримінального кодексу України - позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; <br>- за статтею 364 Кримінального кодексу України - виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; <br>- за статтею 365 Кримінального кодексу України - виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. <br>Особи, що вчиняють подібні дії, повинні нести передбачену законом відповідальність (у т.ч. кримінальну). Для притягнення керівництва клініки до кримінальної відповідальності необхідно звернутися з усною або письмовою заявою до правоохоронних органів. Відповідно до статті 112 Кримінально-процесуального кодексу України провадити досудове слідство за зазначеними вище злочинами уповноважені різні правоохоронні органи (органи прокуратури та МВС). Однак читач може звернутися із заявою про вчинення злочину до будь-якого правоохоронного органу (прокуратури, МВС тощо), де його заяву зобов'язані прийняти. Правоохоронний орган після надходження заяви в триденний строк повинен прийняти одне з таких рішень: <br>1) порушити кримінальну справу; <br>2) відмовити в порушенні кримінальної справи; <br>3) направити заяву про злочин за належністю (якщо слідство за цією справою уповноважений провадити інший правоохоронний орган). <br>Одночасно за наявності підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, правоохоронний орган повинен вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки заявника (статті 95 і 97 Кримінально-процесуального кодексу України). <br>Звісно, потрібно мати докази вчинення керівництвом клініки описаних вище незаконних дій. Доказами можуть бути показання свідків, які підтвердять у суді правдивість викладених заявником фактів, або інші докази (передбачені статтею 65 Кримінально-процесуального кодексу України), у тому числі наявність "журналу", про який повідомляє читач у своєму листі. <br>В нашій, поки що не правовій, державі дуже важко домогтися того, аби винні, якщо вони обіймають високі посади, були справедливо покарані. Працівники бояться втратити роботу або хвилюються за своє життя і життя рідних, тому рідко звертаються до правоохоронних органів для припинення протиправних дій.<br> У зв'язку з цим доречно буде зазначити, що ця публікація відповідно до пункту 4 статті 94 Кримінально-процесуального кодексу України також може бути приводом для порушення кримінальної справи. </div> <div class=kz>В.К. ГОЛОВАЧОВ (м. Сєверодонецьк, Луганська обл.):<br> Мою машину в 1998 р. вкрали з гаража, який входить до автогаражного кооперативу. Міліція досі її не знайшла.<br> У статуті кооперативу немає пункту про відшкодування збитку, але він продовжує брати гроші. Чи правильно це?<br> Підкажіть, будь ласка, як я можу скористатися ст. 1177 ЦК України "про відшкодування завданого збитку... за рахунок держави"? Як правильно це зробити? Куди звернутися? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Читач поставив запитання, яке хвилює багатьох потерпілих. Як відомо, у підрозділах МВС та інших правоохоронних органах України на сьогодні є безліч справ, порушених "за фактом", коли особу, що скоїла злочин, не встановлено. Слідство за такими справами часто зупиняється (напевно, зі справою читача така сама ситуація). І люди змушені роками чекати на будь-який результат, у той час як держава не відповідає за якість виконання її органами своїх функцій, у тому числі щодо охорони прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, розкриття злочинів, викриття винних тощо.<br> Такі завдання передбачені, зокрема, статтями 1, 7 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", статтею 2 Кримінально-процесуального кодексу України, іншими законодавчими актами України. <br>Дійсно, в чинному Цивільному кодексі України (набув чинності з 01.01.2004) є стаття 1177, пунктом 1 якої передбачено таке: "Майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною". <br>Зміст статті, на перший погляд, здається достатньо багатообіцяючим, якби не пункт 2 цієї самої статті: "Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом". Відповідний закон Верховна Рада України досі не прийняла. <br>Без цього закону виникають неврегульовані процесуальні питання, через які, по суті, проблематично застосувати норму матеріального права пункту 1 статті 1177 Цивільного кодексу України. <br><br>Наприклад, не визначені такі моменти: <br>- хто є відповідачем (до якого конкретно державного органу необхідно подавати позов); <br>- час, з якого особа може подати позов до держави, тобто з якого часу можна вважати, що винна в скоєнні злочину особа не встановлена; <br>- як визначити, що винна особа неплатоспроможна: чи буде вважатися, наприклад, платоспроможною особа, яка не має майна, але працює й отримує мізерну заробітну плату порівняно із завданою потерпілому шкодою, тощо. <br><br>Разом з тим пунктом 7 статті 8 чинного Цивільно-процесуального кодексу України передбачено таке: "Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права)". "Забороняється відмова в розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини" (пункт 8 статті 8 Цивільно-процесуального кодексу України). <br>У Цивільному кодексі України містяться правові норми, що регулюють подібні відносини, а саме: компенсація шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування (статті 1166, 1173 - 1176). Незважаючи на те, що детальний порядок стягнення шкоди чинним законодавством не передбачений, щодо зазначених норм існує практика їх застосування (наводиться нижче). <br>Крім того, подібні відносини регулюються Конституцією України. Так, статтею 3 Конституції України передбачено, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю... права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність". <br>Статтею 56 Конституції України визначено, що "кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень". <br>Норми Конституції України мають переваги порівняно з нормами інших законів, у тому числі кодифікованих актів (кодексів). Так, згідно з частиною 2 статті 8 Конституції України "норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується". <br>Що стосується відповідальності держави за заподіяну шкоду своєю неправомірною бездіяльністю, то в Україні вже з'явилися перші судові прецеденти. <br>Так, господарськими судами України впроваджено практику порядку відшкодування шкоди, завданої неправомірною видачею талонів відмови в митному оформленні вантажів (статті 1166, 1173 Цивільного кодексу України). <br>Пунктом 7 Рекомендацій Президії Вищого Господарського Суду України від 14.07.2005 04-5/218 щодо таких справ господарським судам України рекомендовано: <br>"При вирішенні спорів, пов'язаних із відшкодуванням майнової шкоди на підставі статей 1166, 1173 Цивільного кодексу України, у зв'язку із неправомірно виданими талонами відмови в митному оформленні вантажу господарські суди повинні враховувати, що відповідальність за шкоду, завдану органами державної влади, несе держава за рахунок грошових коштів, які їй належать за правом власності. <br>Зі статті 25 Бюджетного кодексу України випливає, що державне казначейство здійснює безспірне списання з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийнято державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування. <br>При цьому суди повинні враховувати, що оскільки розпорядження даним майном відбувається через відповідні фінансові органи держави, то саме зазначені фінансові органи мають бути відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту, а отже, залучення органів державного казначейства до цієї категорії справ обов'язкове...". <br>Враховуючи викладене вище, вважаю, що, незважаючи на відсутність детального врегулювання порядку застосування статті 1177 Цивільного кодексу України, будь-яка особа, яка потерпіла від злочину і підпадає під норми зазначеної статті, може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, у тому числі щодо власності на автомобіль чи інше майно. Відповідачем у такій справі може бути відповідний орган державного казначейства України. При цьому суд не має права відмовити у прийнятті позовної заяви та розгляді справи, мотивуючи свої дії відсутністю відповідної норми закону. <br><br>Ведучий рубрики Дмитро КРУПНИК, адвокат<br> </div> <br> <script type="text/javascript"> </script> <script type="text/javascript" src="http://pagead2.googlesyndication.com/pagead/show_ads.js"> </script><br> <h2>Право на земельний (майновий) пай: як його відстояти</h2> <div class=kz>Віра ДОРОНІНА (м. Вінниця):<br> Працювала в колгоспі 29 років, в 1991 році виїхала у Вінницю до сина, там і проживаю в даний час. Коли видавали земельний пай, мені відмовили.<br> Чи маю я право на земельний пай і що повинна зробити? Я пенсіонерка, не працюю. </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Читачкою не зазначено, хто і коли їй відмовив у видачі земельного паю, інші обставини відмови, в якому році відбулася приватизація землі, організаційно-правова форма правонаступника колгоспу тощо. Все це суттєво ускладнює завдання по наданню відповіді на запитання. Надання відповіді ускладнюється ще й тим, що наше земельне законодавство протягом останнього часу зазнавало неодноразових змін. <br>Відповідно до пункту 1 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 720/95 (далі - Указ) паюванню підлягали сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств мало здійснюватися після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. <br>Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю (пункт 2 Указу). <br>Відповідно до пункту 5 Указу видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація здійснюються відповідною районною державною адміністрацією. Отже, право власності на земельну частку (пай) виникає з моменту передачі державного акта на право колективної власності на землю конкретному колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарську акціонерному товариству, членом якого є особа, яка претендує на пай, в тому числі і пенсіонер, що раніше працював у цьому сільськогосподарському підприємстві. <br>Відповідно до частини 2 пункту 8 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання Земельним кодексом України чинності не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа. <br>Згідно зі статтею 25 Земельного кодексу України, при приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій земельні ділянки передаються їх працівникам, а також пенсіонерам з числа працівників, з визначенням кожному з них земельної частки (паю) за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, і кожна з цих осіб має гарантоване право одержати безоплатно свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості). <br>Відповідно до статті 5 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14.02.1992 2114-XII, членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до колективу підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів. Якщо читачка вступила до підприємства - правонаступника колгоспу, тобто стала його членом, то відмова їй у виділенні земельного паю є незаконною. <br>У випадку невступу читачки до новоствореного колективного сільськогосподарського підприємства (кооперативу, акціонерного товариства) вона, як пенсіонер з числа працівників колгоспу, також має право на земельний пай за умови, що таке підприємство (кооператив, акціонерне товариство) є правонаступником колгоспу. Про це має бути зазначено в статуті новоствореного підприємства (кооперативу, акціонерного товариства). <br>Земельне питання набуло останнім часом особливої актуальності. Це питання не обділено увагою з боку судових органів. Так, на врегулювання земельного питання з метою забезпечення правильного й однакового застосування законодавства при розгляді судами земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів Пленумом Верховного суду України було винесено Постанову "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" 7 від 16.04.2004. Пунктом 24 зазначеної Постанови встановлено наступне: <br>"Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. <br>Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами Цивільного кодексу України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). <br>Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі землі у колективну власність, не може позбавити її права на земельну частку. <br>Позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, про незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо". <br>Для безоплатного отримання земельної ділянки у власність читачка повинна звернутися з письмовою заявою до сільської, селищної ради або до відповідної державної районної адміністрації (стаття 118 Земельного кодексу України). У разі відмови зазначених органів у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. </div> <div class=kz>Юрій БЕВЗ (с. Теофілівка Вінницької обл.):<br> Після смерті батька я, як спадкоємець, вирішив забрати в особисте користування землю і майновий пай, які знаходились в оренді КСП "Відродження".<br> Директор КСП "Відродження" Михайло Васильович Кінаш землю віддає, а ось майно на суму 10 563 грн. не повертає, мотивуючи тим, що 50% він забирає на будови та різні споруди.<br> А решту віддає живою вагою яловичини, свинини і зерном, нарахувавши мені їхню вартість по цінах на 1 січня 2000 року. Загалом вийшло 3200 грн.<br> Чи правильно це? Чи так він розрахував? Як я маю вчинити в такому випадку? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Пунктом 3 статті 9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (далі - Закон) передбачено, що у разі виходу з колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) "його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі". <br>Згідно з пунктом 2 статті 8 Закону право колективної власності здійснюють: загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Які саме повноваження надаються директору, визначається в кожному випадку в статуті підприємства або окремому рішенні загальних зборів. Сторонами, які мають досягати згоди, є: з одного боку - читач, а з іншого КСП в особі зборів КСП, уповноважений ними орган, наприклад, директор чи інша особа. Спори, що виникають між сторонами при здійсненні цього права, розглядаються судом. <br>Відповідно до статті 9 Закону, до пайового фонду майна членів підприємства включаються: вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. <br>Згідно з пунктом 22 "Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих", що затверджена постановою Кабінету Міністрів України 177 від 28.02.2001 (далі - Методика), для визначення величини майнових паїв членів КСП використовується розмір уточненого, згідно з Методикою, складу і вартості пайового фонду майна членів колишнього підприємства. <br>У відповідності з пунктом 3 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів підприємства, зокрема, передбачає: <br>- складання переліку активів і зобов'язань підприємства на дату реорганізації; <br>- проведення інвентаризації активів і зобов'язань підприємства; <br>- уточнення вартості активів; <br>- капіталізацію платежів підприємства, обов'язкових для виконання правонаступником; <br>- розрахунок уточненого пайового фонду майна членів підприємства; <br>- складання переліків активів за їх призначенням; <br>- врегулювання інвентаризаційних різниць; <br>- складання переліку активів і зобов'язань підприємства. <br><br>Згідно з пунктом 5 Методики, вартість активів і зобов'язань реорганізованого підприємства може бути уточнена у разі відхилення їх балансової вартості від справедливої вартості. (Справедливою вартістю є сума, за якою можуть бути здійснені обмін активу або оплату зобов'язань у результаті операції між обізнаними заінтересованими та незалежними сторонами, пункт 2 Методики). <br>Відповідно до пунктів 10 та 11 "Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 177 від 28.02.2001 (далі - Порядок), уточнення розмірів паїв членів підприємства здійснюється відповідно до вищезазначеної Методики. Таке уточнення відбувається в тому числі й у разі виділення майна в натурі окремим співвласникам за період, що минув після реорганізації підприємства. <br>Таким чином, описані читачем дії директора КСП "Відродження" щодо повернення частини майнового паю продуктами харчування за цінами, що відрізняються від справедливих (ринкових) цін, суперечать зазначеним вище нормам законодавства та можуть бути оскаржені в судовому порядку. <br>Незрозумілим є також те, на якій підставі директор КСП "Відродження" "50% майна забирає на будови та різні споруди". Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, будь-які зобов'язання виникають тільки на підставі актів законодавства, правочину (договору) чи іншого юридичного факту (наприклад, заподіяння шкоди). <br>В законодавстві відсутні норми, які б зобов'язували читача особисто брати участь у витратах на будівництво споруд КСП без його згоди (якщо не існує відповідного правочину (договору) між читачем та КСП або юридичного факту, що зумовлює виникнення такого обов'язку у читача). Тому часткове повернення директором КСП "Відродження" читачеві його майнового паю є безпідставним, а отже - незаконним. <br><br>Ведучий рубрики Дмитро КРУПНИК, адвокат<br> </div> <h2>Як правильно володіти та розпоряджатися власною квартирою</h2> <div class=kz>Валентина ЩАЦЬКА (м. Київ):<br> Мені 82 роки. Живу сама в однокімнатній квартирі, комунальні послуги сплачую, як ветеран, у розмірі 50%. Плачу справно. Хочу написати дарчу на сина.<br>Але чи зможу користуватися 50-відсотковими пільгами надалі? Скільки це буде коштувати, які документи необхідні та хто їх оформлює? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> <br>Описана читачкою проблема може бути вирішена щонайменше трьома правовими способами. По-перше, шляхом укладання між читачкою та її сином договору дарування, про що читачка зазначає у своєму листі. Читачка може також скласти заповіт, призначивши у ньому сина спадкоємцем свого майна, в тому числі й квартири, це по-друге. І по-третє, якщо читачка не має інших дітей, окрім сина, і не має чоловіка, то її син є єдиним повноправним спадкоємцем за законом. Тому для успадкування ним квартири читачки немає потреби ні в укладанні договору дарування, ні в складанні заповіту та витрачанні на це коштів. Після її смерті син є спадкоємцем її майна за законом та набуває право власності на це майно, подавши заяву до державної нотаріальної контори за місцем розташування квартири. (Порядок оформлення спадщини було докладно описано на шпальтах "Товариша" на прикладі оформлення спадщини на земельну ділянку.) <br>Якщо читачка має намір все ж таки укласти договір дарування на квартиру або скласти заповіт на неї, необхідно врахувати таке. Суттєвим моментом, який відрізняє дарування від спадкування, є те, що при даруванні об'єкт дарування переходить у власність обдарованого відразу після нотаріального посвідчення договору дарування та його державної реєстрації. Натомість при спадкуванні об'єкт спадкування переходить у власність спадкоємця після смерті спадкодавця. Крім того, спадкодавець має право змінити заповіт і призначити своїм спадкоємцем іншу особу. <br>Як договір дарування, так і заповіт потребують нотаріального посвідчення. Про витрати при нотаріальному посвідченні вже повідомлялося на шпальтах газети, але оскільки запитання продовжують надходити, то не зайвим буде повторитися. <br>При нотаріальному оформленні документів (чи то договору дарування, чи то заповіту) необхідно внести державне мито та сплатити послуги нотаріуса. <br>При укладанні договору дарування згідно з підпунктом "а" пункту 3 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 7-93 необхідно сплатити державне мито за нотаріальне посвідчення договору в розмірі 1% суми договору (тобто вартості квартири), але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 гривень). Вартість квартири визначається в договорі дарування і повинна становити суму, не меншу ніж оціночна вартість квартири, що вказується у відповідній довідці-характеристиці на неї, яка видається Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна. Статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" передбачено, що платником державного мита є особа, в чиїх інтересах вчинюються дії. Тому державне мито, як правило, сплачує обдарований. <br>При складанні заповіту необхідно сплатити державне мито за нотаріальне посвідчення заповіту в розмірі 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - 0,85 коп. (підпункти "є" і "ж" пункту 3 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито"). <br>Крім того, як при посвідченні договору дарування, так і при посвідченні заповіту необхідно сплатити послуги нотаріуса. Розмір таких послуг у кожного нотаріуса різний. <br>Хотів би зазначити, що в даному випадку як при посвідченні договору дарування, так і при спадкуванні (чи то за законом, чи то за заповітом) ставка податку з доходів фізичних осіб становить нуль, тобто податок з доходів фізичних осіб не сплачується, оскільки читачка та її син є членами сім'ї першого ступеня споріднення (стаття 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 889-IV). <br>Основними документами для нотаріального посвідчення договору дарування є правоустановчий документ на квартиру (це може бути договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво на право власності тощо), а також довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна. Крім цих документів, у кожному конкретному випадку можуть бути необхідними додаткові документи: письмові погодження подружжя чи інших співвласників квартири, а також осіб, що мають право на користування квартирою, на її відчуження; дозвіл органу опіки і піклування на відчуження квартири, якщо у квартирі проживає дитина, та інші документи. <br>При нотаріальному посвідченні заповіту від читачки не вимагається подання доказів, які підтверджують її право на майно (квартиру), що заповідається (абзац третій статті 56 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 3425-XII). <br>Що стосується права на пільгу "50-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) і скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання", то ця пільга залишається за читачкою незалежно від того, подарує вона квартиру чи складе на неї заповіт, - за умови, що вона й надалі проживатиме в цій квартирі, тобто реєстрація місця її проживання не зміниться. </div> <br> <div class=kz>Раїса Гнатівна ГАЛКО (м. Сімферополь):<br> Мені 77 років. Я власниця приватизованої однокімнатної квартири у Кривому Розі, але там прописаний і живе мій внук.<br>Я живу і прописана у Сімферополі. Запитання: чи можу я, знаходячись у Сімферополі та не виїжджаючи до Кривого Рогу, оформити заповіт на внука як власника тієї криворізької квартири? За станом здоров'я я не можу туди виїхати. </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Читачка має право посвідчити заповіт у будь-якого нотаріуса (приватного чи державного) в будь-якому зручному для неї місці, в тому числі у Сімферополі. Цивільний кодекс України, зокрема його Глава 85, положення якої регулюють порядок спадкування за заповітом, не передбачає вимог щодо обов'язкового посвідчення заповітів за місцем знаходження нерухомого майна, що заповідається. Статтею 1257 Цивільного кодексу України передбачені випадки недійсності заповіту, але серед них немає підстави для визнання заповіту недійсним у зв'язку з посвідченням його не за місцезнаходженням нерухомого майна, що заповідається. Отже, заповіт може бути посвідчений будь-яким нотаріусом на території України навіть не за місцем знаходження нерухомого майна. <br><br>Чинним законодавством України передбачені також випадки, коли посвідчення заповіту може здійснюватися не нотаріусом, а іншими особами. Так, згідно зі статтею 1251 Цивільного кодексу України, посвідчення заповіту може здійснюватися посадовою або службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, якщо у населеному пункті нема нотаріуса. <br>Крім того, статтею 1252 Цивільного кодексу України передбачено перелік можливостей посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою (крім посадової або службової особи органу місцевого самоврядування), в тому числі й не на території України. Відповідно до зазначеного переліку: "<br>1. Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в домі для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем дому для осіб похилого віку та інвалідів. <br>2. Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна. <br>3. Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції. <br>4. Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військових навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу. <br>5. Заповіт особи, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі. <br>6. Заповіт особи, яка утримується під вартою, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора". <br>Заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними вище, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами. Єдиною умовою є при цьому те, що такі заповіти повинні посвідчуватися при свідках. <br>Хотів би також зазначити, що відповідно до абзацу третього статті 56 Закону України "Про нотаріат" від 02.09.1993 3425-XII, при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. </div> <div class=kz>Олена Іванівна КОРНЕЙЧУК (м. Котовськ Одеської обл.):<br> Моя дочка купила двокімнатну квартиру в центрі Одеси. Це її власність. Потім вона зі своєю дочкою виписалася і виїхала за кордон, залишивши мені генеральну довіреність на квартиру.<br>Зараз у квартирі проживає родичка з сім'єю (чоловік, двоє дітей), вони сплачують всі комунальні послуги, а також платять мені символічну суму за квартиру. Договір оренди ми не складали. По місцевому телебаченню пройшла інформація, що будинки з черепашнику (старі, триповерхові) зноситимуть, а мешканцям пропонуватимуть квартири в цьому районі. Хто згідно із законом повинен отримати квартиру: власниця (моя дочка) чи родичка, яка живе там два роки і сплачує комунальні послуги? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Поняття права власності чітко визначене законом. Відповідно до пункту 1 статті 316 Цивільного кодексу України, "правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб". <br>Статтею 321 Цивільного кодексу України гарантується непорушність права власності, згідно з якою: "<br>1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. <br>2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. <br>3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості". <br>Отже, якщо дочка читачки є власником квартири, то ніхто не може позбавити її права власності на квартиру незалежно від того, хто в даний момент проживає у квартирі. Законом передбачені випадки, коли право власності на квартиру може бути припинене, але це відбувається за рішенням суду шляхом викупу з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі (пункт 1 статті 351 Цивільного кодексу України) або шляхом надання інших житлових приміщень у приватну власність (статті 173, 174 Житлового кодексу України). Пунктом 5 статті 351 Цивільного кодексу України також передбачено, що "знесення житлового будинку не допускається до забезпечення особи, яка проживала у ньому як власник, та членів її сім'ї, а також особи, яка проживала в ньому як наймач, та членів її сім'ї помешканням у розмірі та в порядку, встановлених законом". <br>На жаль, на даний час в Україні немає чіткого закону, який би регулював порядок відшкодування власникам квартир їх вартості або надання нових квартир при знесенні старих житлових будинків. Такі закони існують лише у проекті. Однак з огляду на зазначені вище норми Цивільного та Житлового кодексів України, а також відповідно до пункту 3 статті 55 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 697-XII, вилучення квартир у власників має відбуватися за рішенням суду або "іншого компетентного органу (службової особи)" шляхом викупу з відшкодуванням вартості квартири, що вилучається, або шляхом надання інших житлових приміщень у приватну власність. <br>У випадку якщо право власності дочки читачки на квартиру при знесенні житлового будинку буде порушене органом влади чи органом місцевого самоврядування, то відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України: "<br>1. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. <br>2. Власник майна, права якого порушені внаслідок укладання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до укладання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди". <br>У своєму листі читачка пише, що договір оренди на квартиру з родичами, які зараз в ній проживають, не укладався. Хотів би зазначити, що письмова форма договору найму (оренди) житла є не тільки обов'язковою згідно з законодавством (стаття 811 Цивільного кодексу України), але й бажана для обох сторін. Це допоможе запобігти виникненню багатьох проблем при виконанні договору найму (оренди) житла і спорів між сторонами щодо розміру орендної плати, порядку оплати комунальних платежів, строків оренди тощо. Факт родинних стосунків не повинен ставати на заваді укладанню письмового договору. Навпаки, письмовий договір допоможе сторонам зберегти дружні стосунки й після його припинення. Тим більше що для укладання такого договору не потрібно мати особливих юридичних знань. </div> <div class=kz>А.Т. ЧОРНОМОРЕЦЬ (м. Дніпропетровськ):<br> Мій син і невістка, проживши у шлюбі сім років, вирішили купити квартиру.<br>Оформляти її придбання поїхала невістка, і щоб не платити за договір купівлі-продажу (мабуть, це дорожче), уклали на неї договір дарування. Син у цій квартирі прописаний, у них є дитина. Чи має він у такому разі право на частку квартири? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Якщо невістка читачки набула квартиру шляхом договору дарування, то квартира є її особистою приватною власністю (підпункт 2 пункту 1 статті 57 нині чинного Сімейного кодексу України). Час набуття невісткою читачки квартири, про що вона в листі не зазначила, не має принципового значення, тому що статтею 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв до 01.01.2004, було передбачено аналогічну норму. <br>Враховуючи зазначене вище, син читачки не має права власності на квартиру.<br> Її невістка як власник квартири визначає режим володіння та користування квартирою з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дитини. При розпоряджанні квартирою невістка читачки зобов'язана враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування квартирою (стаття 59 Сімейного кодексу України). Отже, син читачки має право лише користуватися квартирою, тобто проживати в ній. <br><br>Ведучий рубрики Дмитро КРУПНИК, адвокат<br> </div> <h2>Комунальні послуги: хто і за що повинен відповідати</h2> <div class=kz>Світлана АНДРІЄНКО (м. Полтава):<br> Підкажіть, будь ласка, скільки коштуватиме встановлення в квартирі лічильника на воду. </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Урядом України було прийнято спеціальну "Програму поетапного оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії на 1996-2007 роки". Ця Програма була затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 27.11.1995 947 (із змінами та доповненнями станом на 25.12.2002). Як зазначено у самій Постанові Кабінету Міністрів України, Програму прийнято "з метою забезпечення економного споживання води та теплової енергії у побуті". <br>Пунктом 1 розділу ІІІ цієї Програми передбачено, що "фінансування впровадження лічильників води та теплової енергії в побуті здійснюється за рахунок цільових фондів, що утворюються Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськдержадміністраціями". Отже, встановлення лічильників тепло- та водопостачання повинно здійснюватися не за рахунок населення (споживачів житлово-комунальних послуг), а за рахунок спеціальних цільових фондів, що мають створюватися органами місцевої влади, принаймні це випливає з процитованого тексту урядової Програми. <br>На жаль, чіткого порядку фінансування витрат на встановлення лічильників для населення за рахунок місцевих бюджетів чинним законодавством не передбачено. Тому здійснення фінансування впровадження засобів обліку не за рахунок споживачів залежить від того, чи утворили органи місцевої влади відповідні цільові фонди, а також від того, чи були ними створені мережі служб встановлення, технічного обслуговування, ремонту і контролю за функціонуванням засобів обліку, як того вимагає Постанова Кабінету Міністрів України "Про впровадження засобів обліку витрачання і приладів регулювання споживання води та теплової енергії в побуті" від 03.07.1995 483. <br>Як показує практика, фінансування встановлення лічильників у більшості випадків перекладається на плечі населення (споживачів житлово-комунальних послуг). Самі лічильники купуються, як правило, за рахунок населення. Ціна на лічильник, як і на будь-який товар, є ринковою. Що стосується встановлення лічильників, то це має відбуватися за рахунок місцевих органів влади, а не за рахунок населення. </div> <div align=center> <a href="http://dom-boga.org.ua"><img STYLE="border:none" src="google.gif" vspace=5></a><br> </div> <div class=kz>Володимир (м. Донецьк):<br> Наш будинок знаходиться на території Київського району м. Донецька і обслуговується "АРК-96". Упродовж кількох років не вирішується питання про вивіз сміття і прибирання території, прилеглої до нашого будинку. Так, відколи був ліквідований ЖЕК 3 і замість нього утворено підприємство "АРК-96", сміття вивозиться один раз на два, а то й три тижні, внаслідок чого навколо будинку створилися антисанітарні умови (у підвалі завелися гризуни, на перших поверхах повзають слимаки і літають комарі). Територія, прилегла до будинку, прибирається раз на три місяці. З початком осені (як наслідок, рясним листопадом) підходи і під'їзди до будинку завалені неприбраним листям. На наші неодноразові скарги і звертання керівництво "АРК-96" не реагує, а останнім часом мешканців будинку, які звертаються в контору "АРК-96", директор І. Артеменко в нецензурній формі залякує тим, що в разі чергових скарг вони підпалять листя разом з припаркованими автомобілями мешканців. Контора "АРК-96" знаходиться на території колишнього дитячого садка, розташованого біля нашого будинку. За вказівкою І. Артеменка працівники "АРК-96" очистили територію контори, а зібране листя висипали під вікна мешканців першого поверху. На обґрунтовані протести мешканців І. Артеменко демонстративно розпорядився, аби працівники "АРК-96" в разі ще однієї скарги підпалили це листя. <br>Крім того, під'їзди до нашого будинку перегороджені з боку вул. Р. Люксембург фундаментними блоками, під'їхати можна лише через вузький проїзд з вул. Щорса. Це створює проблеми для машин швидкої допомоги й інших муніципальних служб, унеможливлюючи в найкоротші терміни надання необхідної допомоги як мешканцям будинку, так і іншим жителям кварталу. Такий стан справ суперечить усім нормам пожежної безпеки, проте керівництво "АРК-96" ця ситуація влаштовує. Ми регулярно сплачуємо квартплату, заборгованості наш будинок не має, проте ні про ремонт під'їздів, водопровідних та каналізаційних комунікацій, ні про освітлення чи елементарне прибирання нема навіть мови. Згідно з пунктом 2 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець житлово-комунальних послуг, тобто ЖЕК або інша обслуговуюча організація, серед інших обов'язків має забезпечувати своєчасну і належну якість надання житлово-комунальних послуг відповідно до законодавства й умов договору про надання послуг. За що ж ми тоді сплачуємо квартирну плату і на що йдуть наші гроші? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Дуже важко відповідати на подібні запитання, оскільки читач у своєму листі швидше емоційно виклав факти протиправних дій керівництва "АРК-96", аніж поставив конкретне запитання для надання на нього правової відповіді. Однак описана читачем ситуація тією чи іншою мірою, на жаль, становить більше правило, ніж виняток для всієї України. Тому спробую надати правову оцінку ситуації, описаній читачем, а також поради щодо її правового вирішення, усунення викладених у листі читача порушень його прав на якість, повноту житлово-комунальних послуг, безпечні санітарно-епідемічні умови життя. <br>Виходячи з того, що читач порушив ряд питань щодо якості (або її відсутності) надання житлово-комунальних послуг виконавцем (виробником) житлово-комунальних послуг - "АРК-96", його питання про "квартирну плату" швидше за все неточне. Очевидно, що мова йде не про квартирну плату, а саме про житлово-комунальні послуги. <br>1. Щодо питання, хто повинен прибирати прибудинкову територію, вивозити тверді та негабаритні відходи. <br>Відповідно до пункту 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 1875-IV споживач житлово-комунальних послуг має право: <br>- одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; <br>- одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо; <br>- на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров'ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг; <br>- на усунення протягом строку, встановленого договором або законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних послуг; <br>- на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством; <br>- на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором; <br>- отримувати від виконавця компенсацію в розмірі, визначеному договором, рішенням суду або законодавством, за перевищення нормативних термінів на проведення аварійно-відновлювальних робіт; <br>- на перевірку кількості та якості житлово-комунальних послуг; <br>- на укладення договору з виконавцем відповідних послуг на профілактику, повірку, а також заміну або ремонт санітарно-технічних приладів, пристроїв, обладнання та засобів обліку, що вийшли з ладу. <br><br>Відповідно до пункту 2 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець житлово-комунальних послуг (у даному випадку - "АРК-96"), серед іншого, зобов'язаний: <br>- забезпечувати вчасно та відповідної якості надання житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору; <br>- підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором; <br>- надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо; <br>- розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості. <br><br>Типовий перелік житлово-комунальних послуг визначено в Постанові Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 560 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій". Повний перелік житлово-комунальних послуг, що надаються згідно із зазначеною Постановою Кабінету Міністрів України, уже публікувався на шпальтах "Товариша". Однак варто їх повторити. Отже, виконавець житлово-комунальних послуг надає такі послуги: <br>- прибирання сходових кліток; <br>- прибирання прибудинкової території; <br>- вивезення й утилізація твердих побутових і негабаритних відходів; <br>- прибирання підвалів, технічних поверхів і покрівель; <br>- технічне обслуговування ліфтів; <br>- обслуговування систем диспетчеризації; <br>- технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло- та водопостачання, водовідведення і зливової каналізації; <br>- дератизація; <br>- дезінсекція; <br>- обслуговування димовентиляційних каналів; <br>- технічне обслуговування систем протипожежної автоматики й димовидалення; <br>- технічне обслуговування побутових електроплит; <br>- поточний ремонт конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього благоустрою, розташованих на прибудинковій території; <br>- ремонт обладнання спортивних майданчиків; <br>- ремонт обладнання дитячих майданчиків; <br>- ремонт обладнання господарських майданчиків; <br>- поливання дворів, клумб і газонів; <br>- підготовка житлових будинків до експлуатації в осінньо-зимовий період; <br>- прибирання та вивезення снігу; <br>- експлуатація номерних знаків будинків; <br>- очищення дворових туалетів та приямків; <br>- освітлення місць загального користування, підвалів, підкачування води; <br>- енергопостачання для ліфтів; <br>- очищення неканалізаційних люків; <br>- періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж після повірки) квартирних засобів обліку води та теплової енергії. <br>Таким чином, "АРК-96" як виконавець житлово-комунальних послуг повинен якісно та повно надавати такі послуги. Конкретний перелік послуг і тарифи на них зазначаються в договорі між споживачем (у даному випадку читачем) та "АРК-96". При цьому, згідно з пунктом 2 Типового договору, затвердженого вказаною вище Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 560, до договору про надання житлово-комунальних послуг має обов'язково додаватися копія рішення органу місцевого самоврядування про затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги. <br><br>2. Щодо питання правового вирішення ситуації, що склалася. <br>На мій погляд, читачу насамперед необхідно перевірити текст договору із "АРК-96", а саме перелік послуг, які повинен надавати "АРК-96", порядок їх виконання та ціни (тарифи). <br>Якщо у читача немає тексту договору, його можна отримати, наприклад, витребувавши в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян", від виконавця житлово-комунальних послуг (самого "АРК-96"). Тарифи на житлово-комунальні послуги можна витребувати ще й від органу місцевого самоврядування, який встановлював їх розмір. Для цього необхідно написати відповідні запити та надіслати їх рекомендованими листами з описом вкладення (для більшої надійності) за адресами "АРК-96" та органу місцевого самоврядування. Протягом місяця і "АРК-96", і орган місцевого самоврядування повинні надати відповіді з копіями відповідних документів. <br>Пересвідчившись, що в переліку є послуги, які не виконуються або неналежно виконуються "АРК-96", читачеві, можливо, доцільно вчинити такі дії: <br>- подати до "АРК-96" письмову претензію щодо повернення коштів, сплачених за всі послуги, що не надавалися або надавалися неналежним чином за попередній період, а також щодо негайного усунення недоліків у подальшому наданні послуг; <br>- якщо вимоги читача з боку "АРК-96" не будуть виконані, то подати до суду відповідну позовну заяву про спонукання "АРК-96" виконати свої обов'язки за договором, а також про повернення підприємством "АРК-96" суми сплачених послуг, не наданих чи неякісно наданих, та відшкодування моральної шкоди, завданої вищевказаними діями з боку "АРК-96"; <br>- подати відповідні заяви до органів прокуратури того району, в якому працівниками "АРК-96" здійснюються дії щодо звалення сміття під вікна будинку, а посадові особи "АРК-96" погрожують знищити майно шляхом підпалу. В заявах необхідно докладно описати все те, що читач зазначив у своєму листі. За результатами перевірки органами прокуратури, у випадку підтвердження викладеного показаннями свідків та іншими доказами, проти І. Артеменка, можливо, буде порушено кримінальну справу за фактом самоправства чи перевищення влади або службових повноважень (статті 356 чи 365 Кримінального кодексу України). До речі, ця публікація може бути також використана правоохоронними органами, оскільки вона є окремим приводом для порушення кримінальної справи відповідно до статті 94 Кримінально-процесуального кодексу України; <br>- згідно з Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 4004-XII (зокрема, його статтею 8; підпунктом "л" частини першої статті 41; статтями 42, 45) подати до місцевих органів санітарно-епідеміологічної служби скаргу, в якій описати вказані порушення санітарного законодавства з боку керівника "АРК-96". За результатами перевірки до посадових осіб, з метою припинення порушень санітарного законодавства, можливо, буде вжито заходів адміністративного впливу (покарання у вигляді штрафу). <br><br>Доцільно також звернутися зі скаргою стосовно діяльності (бездіяльності) "АРК-96" до центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, яким є Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України. Це міністерство відповідно до пункту 5 статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а також відповідно до статей 29, 56 Указу Президента України "Про затвердження положення про Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України" від 19.12.2005 1801/2005 серед інших повноважень: <br>- забезпечує контроль за дотриманням виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг вимог стандартів, нормативів, норм, порядків і правил; <br>- видає виконавцям/виробникам житлово-комунальних послуг приписи щодо усунення ними порушень; <br>- розглядає пропозиції, заяви і скарги громадян та юридичних осіб; <br>- здійснює заходи щодо підвищення ефективності діяльності з надання послуг у сфері житлово-комунального господарства та інше. <br><br>Ведучий рубрики Дмитро КРУПНИК, адвокат </div> <h2>Як оформити спадщину на земельну ділянку?</h2> <div class=kz>В. В. БЕРЕЖНА (сел. Українка Дніпропетровської обл.):<br> За заповітом після смерті матері я отримала у спадок приватизовану земельну ділянку, 3054 кв. м, призначену для будівництва житлового дому та ведення особистого підсобного господарства.<br> Землю приватизовано на підставі державного акта на право особистої власності на землю, виданого 15.09.1995 Українською сільською радою. Переоформити акт приватизації на моє ім'я відмовились, посилаючись на те, що минуло 10 років і потрібно оформляти приватизацію повторно за 400 грн. Приватизацією займається фірма "Атекс", м. Верхньодніпровськ. Чи справедливо це? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Однозначно відповісти на це запитання неможливо, оскільки читачка не зазначила, чи прийняла вона в установлений законодавством строк спадщину після смерті своєї матері, а також не повідомила інші факти. <br>Отже, читачка звернулася за переоформленням акта на землю, передану їй у спадщину, через 10 років після видачі акта (акт видано в 1995 році). <br>Статтею 1225 Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004 року, визначено, що "право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах зі збереженням її цільового призначення". <br>Відповідно до статей 1268-1270 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, повинен протягом шести місяців із часу відкриття спадщини особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (стаття 1220 Цивільного кодексу України). <br>Якщо мати читачки померла раніше ніж за 6 місяців до набрання Цивільним кодексом України чинності (він набрав чинності 01.01.2004), то згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на той момент, існують додаткові підстави визнання читачки спадкоємицею. Такими підставами можуть бути дії читачки, які свідчать про фактичний її вступ в управління або володіння спадковим майном (земельною ділянкою). Такими діями можуть бути, наприклад, здійснення поліпшень земельної ділянки, її оброблення, оплата будь-яких витрат тощо. Якщо мати читачки померла пізніше ніж за 6 місяців до набрання Цивільним кодексом України чинності, але з дати її смерті до 01.01.2004 читачка вчинила дію, яка свідчить про те, що вона вступила в управління майном, то вона також вважається такою, що прийняла спадщину. <br>Згідно з пунктами 1, 3 статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може отримати свідоцтво про право на спадщину, однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Тобто той факт, що читачка не отримувала свідоцтва про право на спадщину, не позбавляє її права власності на неї. Головне, щоб читачка на день смерті матері проживала з нею (за її адресою) або протягом шести місяців з дати її смерті подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. У таких випадках читачка є особою, що прийняла спадщину, а значить є власником вказаної земельної ділянки. Вона має право звернутися до державної нотаріальної контори за останнім місцем проживання її матері для отримання свідоцтва про право на спадщину, а у випадку відмови державного нотаріуса видати їй свідоцтво про право на спадщину - до суду. <br>Якщо читачка не прийняла спадщину в порядку, зазначеному вище, а також спадщину не прийнято іншими особами, які є спадкоємцями за законом чи заповітом, то можливо, що відповідно до статті 1277 Цивільного кодексу України зазначену спадщину буде визнано судом відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Таку заяву може бути подано після спливу одного року з часу відкриття спадщини. <br>Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. У такому випадку питання щодо отримання земельної ділянки у власність необхідно вирішувати з відповідною сільською радою за місцем знаходження земельної ділянки. Одним із шляхів вирішення питання є дійсно приватизація земельної ділянки. <br>За наявності підстав вважати себе такою, що не прийняла спадщину у встановлений строк із поважних причин чи прийняла спадщину (наприклад, вступила в управління земельною ділянкою), читачка може звернутися до суду із позовною заявою про визнання права власності на земельну ділянку. <br>Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України кожен громадянин України має право на безоплатну приватизацію земельної ділянки в межах норм, визначених нижче. Така безоплатна приватизація здійснюється тільки один раз. При цьому громадянин, що здійснює безоплатну приватизацію, повинен нести витрати за виконання землевпорядних робіт. <br>Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" від 25.12.1996 1548 та відповідно до Наказу Держкомітету України по земельних ресурсах "Про затвердження Граничних розмірів плати з виконання землевпорядних робіт" від 12.08.2004 264, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.08.2004 за 042/9641, розмір вартості робіт із землеустрою щодо виготовлення документа, який посвідчує право власності на земельну ділянку, при передачі безоплатно земельних ділянок у власність громадянам України не може перевищувати дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (153 гривні). <br><br>Порядок безоплатної приватизації земельної ділянки визначено статтею 118 Земельного кодексу України, згідно з якою: <br>1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. <br>2. Рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів і документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. <br>3. Громадяни - працівники державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель відповідно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. <br>4. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. <br>5. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. <br>6. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. <br>7. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. <br>8. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада в місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. <br><br>Відповідно до статей 116, 121 Земельного кодексу України громадяни України можуть безоплатно отримати (приватизувати) земельні ділянки у межах таких розмірів (норм): <br>а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності на території відповідної ради сільськогосподарських підприємств розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; <br>б) для ведення особистого селянського господарства - не більше двох гектарів; <br>в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; <br>г) для будівництва і обслуговування жилового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; <br>ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; <br>д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. <br><br>Вважаю за потрібне також зазначити, що додатковою підставою для отримання земельної ділянки у власність, згідно зі статтею 119 Земельного кодексу України, є докази того, що певна особа добросовісно, відкрито і безперервно користувалася земельною ділянкою протягом 15 років, але не має документів, які б свідчили про наявність у неї прав на цю земельну ділянку. </div> <div class=kz>Ганна ДУДАР (м. Київ):<br> Наш батько приватизував земельну ділянку біля хати та написав заповіт на двох дочок.<br> Після смерті батька при оформленні документів нас змушують ділити земельну ділянку та знову приватизовувати вже приватизовану землю. Ми з сестрою хочемо спільно володіти майном і землею. Чи можливо переоформити земельну ділянку на спільну (сумісну) власність (співвласність)? Чи потрібно знову викликати землеміра, робити заміри та складати повторний план ділянки? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Перебування земельної ділянки у спільній (сумісній) власності є можливим. Право спільної (сумісної) власноcті прямо передбачено нормами законодавства. Для цього немає потреби виконувати повторні роботи із землеустрою, а тим більше здійснювати нову приватизацію земельної ділянки. Але все це за умови, що читачка та її сестра прийняли спадщину у встановлений законом строк, про що мова йшла вище. <br>Так, відповідно до пунктів 2, 3 статті 355 чинного Цивільного кодексу України: "Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом". <br>Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 697-XII, громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: <br>- одержання їх у спадщину; <br>- одержання частки землі у спільному майні подружжя; <br>- купівлі-продажу, дарування та обміну. <br><br>Статтею 86 Земельного кодексу України прямо передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). <br>Таким чином, вимоги відповідних посадових осіб, які зобов'язують читачку та її сестру "ділити" (визначати) частки земельної ділянки кожної із них, є неправомірними. <br>Щодо правомірності вимоги повторної приватизації земельної ділянки, у т.ч. повторних вимірювань ділянки та інших дій. <br>Із листа незрозуміло, які саме документи мала на увазі читачка, зазначаючи про оформлення документів після смерті її батька, якому на праві власності належала земельна ділянка. Також читачка не зазначила, коли помер її батько та чи не пропустила вона та/або її сестра строк для прийняття спадщини. Детальний опис порядку прийняття спадщини викладений у відповіді на попереднє запитання. <br>Якщо читачка та її сестра прийняли спадщину, то вони є власниками земельної ділянки. У цьому випадку не потрібні жодні додаткові дії щодо повторної приватизації земельної ділянки. Якщо читачка прийняла спадщину, але не отримала правоустановчий документ на земельну ділянку, то їй необхідно звернутися до державної нотаріальної контори за останнім місцем проживання її батька для отримання свідоцтва про право на спадщину, а у випадку відмови державного нотаріуса - до суду. <br>Якщо читачка та/або її сестра у встановлений законодавством строк не прийняли спадщину, то, можливо, настали наслідки, описані вище (спадщина визнана судом відумерлою та вже належить відповідній територіальній громаді). У цьому разі для набуття земельної ділянки у власність необхідно подавати документи до відповідної сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації для здійснення приватизації власності. <br><br>Ведучий рубрики Дмитро КРУПНИК, адвокат </div> <h2>Як захистити право на працю?</h2> <div class=kz>Михайло МЕЛЬНИК (м. Вінниця):<br> Я переїхав зі Львова до Вінниці. Хочу знайти роботу, але необхідно пройти платну медичну комісію, а це до 100 грн.<br> У Львові такого не було. Для мене, пенсіонера з 220 грн. пенсії - то великі гроші. Чи має право адміністрація 2-ї міської лікарні м. Вінниці здирати гроші з людей? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Читач, на жаль, не вказав, на яку саме посаду (роботу) він хоче працевлаштуватися. Не всі посади (роботи) потребують згідно чинного законодавства України обов'язкового проходження попереднього медичного огляду працівниками, старшими 21-річного віку. Крім того, відповідно до статті 169 Кодексу законів про працю України "власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу), а також періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників..." певних категорій: <br>- зайнятих на важких роботах; <br>- роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці; <br>- таких, де є потреба у професійному доборі; <br>- осіб віком до 21 року. <br>Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок" від 23.05.2001 559 визначено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам. <br>Пунктом 2 "Порядку проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок", затвердженого вищезазначеною Постановою КМУ від 23.05.2001 559, передбачено, що обов'язкові медичні огляди проводяться за рахунок роботодавців (підприємство, установа, організація або фізична особа - підприємець, що використовують працю найманих працівників). Працівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності повинні відшкодовувати вартість бланку особистої медичної книжки закладам та установам охорони здоров'я, які проводять обов'язкові медичні огляди при проходженні попереднього профілактичного медичного огляду до прийняття на роботу, та в разі необхідності отримання нового бланку цієї книжки у зв'язку з його втратою, псуванням або неможливістю подальшого використання. Працівники також можуть придбати зазначений бланк за власні кошти в організаціях, уповноважених реалізовувати бланки суворої звітності. <br>Законодавством України не встановлено особливостей проходження медогляду для осіб пенсійного віку, тому читач повинен проходити медогляд на загальних засадах, як викладено вище, а саме: за рахунок роботодавця (підприємства, установи, організації або фізичної особи - підприємця, що використовують працю найманих працівників). Читач повинен відшкодувати роботодавцю чи медичній установі тільки вартість бланку медичної книжки або придбати такий бланк самостійно. </div> <div class=kz>Катерина РУБЛЬОВА (м. Дніпропетровськ):<br> Чи має право громадянин іншої країни працювати офіційно на території України з тимчасовою реєстрацією (тримісячною, якщо вона продовжується)? Якщо ні, то які структури мають право прийняти на роботу з видом на проживання? Чи є обмеження щодо цього? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Питання праці іноземців в Україні регулюються Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні" від 01.11.1999 2028 (далі - Порядок). <br>Відповідно до пункту 1 Порядку дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцю або особі без громадянства, що має намір займатися в Україні трудовою діяльністю, за умови, якщо в країні (реґіоні) відсутні працівники, спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців. Наявність візи чи реєстрації в Україні не дає права іноземцю працювати на території України. <br>Отже, іноземці перед працевлаштуванням повинні отримати відповідний дозвіл. Винятком з цього правила згідно з пунктом 6 Порядку є іноземці, які постійно проживають в Україні (тобто мають посвідку про постійне проживання), або іноземці у випадках, передбачених окремими законами та міжнародними договорами України. Дозвіл на працевлаштування оформлюється і видається відповідними центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, що є структурними підрозділами Державного центру зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України. Дозвіл на працевлаштування видається на строк до одного року з можливістю його продовження на один рік. Кількість разів для продовження дозволу на працевлаштування необмежена. <br>Клопотання про отримання дозволу порушують перед відповідним центром зайнятості не безпосередньо іноземці, а роботодавці, які запрошують таких іноземців на роботу. Відповідно до пункту 5 Порядку, для отримання дозволу роботодавець повинен подати до відповідного центру зайнятості такі документи: <br>- заяву (у довільній формі); <br>- обґрунтування необхідності використання праці іноземців і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності; <br>- копію контракту між іноземним та українським суб'єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг (якщо такий контракт укладено); <br>- копії статуту та свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності, засвідчені нотаріально; <br>- список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі; <br>- копію проекту контракту роботодавця з працівником - іноземним громадянином; <br>- документ (наказ, витяг з протоколу, доручення тощо), оформлений в установленому порядку, який посвідчує право представника роботодавця представляти його інтереси у центрі зайнятості; <br>- копії документів про освіту або кваліфікацію; <br>- довідку органу державної податкової служби про сплату роботодавцем передбачених законодавством податків та зборів; <br>- квитанцію про внесення плати за розгляд заяви. <br>За розгляд заяви про надання дозволу на працевлаштування та продовження строку його дії з роботодавця справляється плата в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 гривень). <br>Клопотання про надання дозволу на працевлаштування іноземця має бути добре обґрунтованим. Праця іноземця у конкретного роботодавця має бути дійсно дуже потрібною (незамінною). В іншому випадку центр зайнятості відмовляє у наданні дозволу на працевлаштування. <br>Процес отримання дозволу на працевлаштування для іноземця в Україні дуже складний.<br> Оскільки не існує чітко встановлених законодавством критеріїв надання дозволу, майже кожен центр зайнятості вигадує додаткові умови для отримання дозволу. </div> <div class=kz>Прошу пояснити мені мої права в дуже складний сьогодні для мене момент життя.<br> Я працюю на підприємстві з 1967 року. При досягненні пенсійного віку мене змусили піти з роботи, однак через два місяці прийняли знову, але вже за строковим договором. З того часу я щорік його переоформлюю і продовжую працювати. В цьому році ситуація загострилася, і мені знову запропонували написати заяву про те, що я йду за власним бажанням. Залишитися без роботи я не можу, оскільки винаймаю житло, в якому живу. Якщо я залишуся без роботи, мені нічим буде платити за оренду квартири, не кажучи про комунальні послуги. Я кваліфікований працівник. Працюю за двома спеціальностями: перекладач з англійської і французької мов і патентознавець. </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Дії представників роботодавця або інших осіб щодо примушення читачки звільнитися з роботи "за власним бажанням" або щодо укладання строкових трудових договорів є незаконними. Такі дії, можливо, містять в собі ознаки складу злочинів, передбачених статтею 365 "Перевищення влади або службових повноважень" та статтею 172 "Грубе порушення законодавства про працю" Кримінального кодексу України. <br><br>Щодо строкового трудового договору. Відповідно до частини другої статті 391 Кодексу законів про працю України "трудові договори, що були переукладені один чи кілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк". Частиною другою статті 23 Кодексу законів про працю України встановлено, що "строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами". <br>Встановлення строкових трудових відносин, як видно з листа читачки, не відповідає її інтересам. Характер роботи і умови її виконання також не дають роботодавцю права укладати строковий трудовий договір, оскільки, як зазначено в листі читачки, її строковий трудовий договір постійно переоформлюється. <br>Абзацом 3 пункту 9 Постанови Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" 9 від 06.11.1992 встановлено таке: "Оскільки згідно з ч.2 ст.23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку". <br>Крім того, як зазначено мною вище, факт переукладання строкового трудового договору, навіть один раз, робить договір автоматично таким, що вважається укладеним на невизначений строк. </div><br><br><div class=kz>Л.П. НЕУДАЧИНА (м. Горлівка Донецької обл.):<br> Я працюю на залізниці (спочатку оператором при черговому, тепер - куди пошлють).<br> У березні 2005 мені виповнилося 55 років, треба виходити на пенсію, але у мене дочка навчається на платному відділенні, хотілося б її довчити (до липня 2006 року), я вдова, виховую дочку сама. Начальник залишив мене працювати тільки до Нового року, кадровик вже написав розрахунок, залишилося проставити дату. Я розумію, що треба давати дорогу молодим, але треба навчати дочку. Адже декотрі працюють і після пенсії, хоч діти вже закінчили навчання. Як можна продовжити час роботи? </div><div class=ko>Відповідь юриста:<br> Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 1788-XII передбачено, що "громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення". У відповідності зі статтею 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення", звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. <br>Досягнення працівником пенсійного віку дає йому право звернутися до відповідних органів за призначенням пенсії. Досягнення пенсійного віку не означає, що працівник повинен негайно звільнитися з роботи для отримання пенсії. Виняток становить пенсія за вислугу років, вона призначається тільки за умови, якщо працівник звільняється з роботи, яка дає право на цю пенсію. <br>Отже працівник, який досяг пенсійного віку, може одночасно отримувати пенсію та продовжувати працювати.<br> Звернення працівника за призначенням пенсії не є підставою для його звільнення. <br>Дії "кадровика", про які пише читачка, є незаконними. Ніхто не може примусити людину звільнитися з роботи після досягнення нею пенсійного віку, за винятком певних категорій працівників, визначених законами України, це, наприклад, державні службовці, судді тощо. </div> <div class=kz>Надія СТАРОЩУК (м. Львів):<br> Я працюю в ЗАТ "Львівський автомобільний завод" вже 13 років. З початку 2005 року на заводі триває тотальне скорочення персоналу без видимих на те причин. (Паралельно йде набір персоналу). Зарплата не виплачується по 2-3 місяці. Людей, які потрапили під скорочення, відправляють у простій на два місяці з виплатою 2/3 від виробітку. Після Нового року плануються чотириденні робочі тижні (до півроку). Тепер питання: <br>1. На скільки місяців можна затримувати заробітну платню? <br>2. Скільки разів на рік можна проводити скорочення робітників на підприємстві? <br>3. Чи можна проводити скорочення робочого тижня і на який термін? <br>4. Чи можна людей, що потрапили під скорочення, відправляти у двомісячний простій з виплатою 2/3 від виробітку? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> 1. Затримувати заробітну плату не можна. Згідно зі статтею 115 Кодексу законів про працю України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Несвоєчасна виплата заробітної плати є порушенням чинного законодавства. За такі порушення посадові особи відповідного підприємства (установи, організації) повинні нести відповідальність, як адміністративну (стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 255 до 850 гривень), так і кримінальну (стаття 172 Кримінального кодексу України, яка передбачає покарання штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 гривень), або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років). <br>2. Чинним законодавством не передбачені обмеження кількості разів для скорочення працівників. Скорочення чисельності або штату працівників має відбуватися в суворій відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема статей 40, 43, 44, 492 Кодексу законів про працю України. Переліченими статтями передбачено, що припинення трудових відносин з працівником у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Про звільнення працівникові повинні повідомити письмово не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення працівникові повинні запропонувати іншу роботу на тому ж підприємстві (в установі, організації). Крім того, працівникові, що звільняється, виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. <br>3. Норми праці, в тому числі й час праці, встановлюються власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець). Скорочення робочого часу у випадку виробничої необхідності відбувається за рішенням роботодавця. Строкових обмежень щодо скорочення часу праці чинним законодавством не передбачено. Однак згідно зі статтею 86 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний здійснювати перегляд норм праці за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Роботодавець повинен роз'яснити працівникам причини перегляду норм праці, а також умови, за яких мають застосовуватися нові норми. Про запровадження нових і зміну чинних норм праці роботодавець повідомляє працівників не пізніш як за один місяць до запровадження. <br>Крім того, частиною третьою статті 32 Кодексу законів про працю України передбачено наступне: "У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та ін. - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці". Враховуючи процитовану вище норму, вважаю, що працівники мають право вимагати від роботодавця повідомляти їх про скорочення норм робочого часу за два місяці, оскільки це є істотною зміною умов праці. <br>4. Чинним законодавством не передбачені обмеження щодо заборони направляти вивільнюваних працівників у простій. Відповідно до статті 113 Кодексу законів про працю України, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). <br><br>Ведучий рубрики Дмитро КРУПНИК, адвокат </div> <h2>Кому і як платити за житлово-комунальні послуги</h2> <div class=kz>Михайло ЗІКРАТИЙ (м. Дніпродзержинськ):<br> При оплаті комунальних послуг я користуюся пільгою учасника бойових дій, тобто 75%.<br> Я оплачую рахунки раз на 3-4 місяці за минулий період відразу. Чи правомірні дії Енергонагляду нараховувати пільги тільки за один місяць, а не за 3-4? І чи правомірне відключення (обрізання) електроенергії без письмового повідомлення? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Щодо першого запитання читача.<br> Відповідно до пунктів 4, 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 3551-XII, учасники бойових дій мають право (пільгу) на: <br>- 75-процентну знижку плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю); <br>- 75-процентну знижку плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) і скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання. <br>Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо надаються учасникам бойових дій та членам їх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього. <br>Площа житла, на яку нараховується 75-процентна знижка плати, визначається в максимально можливому розмірі в межах загальної площі житлового приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими законодавством, незалежно від наявності в складі сім'ї осіб, які не мають права на знижку плати. Якщо в складі сім'ї є особи, які мають право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 75 процентів, спочатку обчислюється в максимально можливому розмірі 75-процентна відповідна знижка плати. <br>Законодавством не передбачено випадків незастосування або часткового застосування пільги. Незалежно від періоду, за який здійснюється оплата за комунальні послуги та електроенергію, нарахування суми оплати без врахування пільги за весь обліковий період є неправомірним. <br><br>Щодо другого запитання. <br>Відключення споживача за порушення термінів оплати чи з інших причин без письмового попередження є неправомірним. Так, відповідно до пункту 27 "Правил користування електричною енергією для населення", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України 1357 від 26.07.1999, енергопостачальник, незалежно від форми власності, має право відключити споживача за порушення термінів сплати за спожиту електричну енергію тільки в такому порядку: <br>- у разі несплати за спожиту електричну енергію протягом 10 днів після терміну, зазначеного у договорі чи платіжному документі, та неотримання енергопостачальником повідомлення про оплату на 20 день споживачу надсилається попередження про відключення електричної енергії; <br>- і тільки у разі несплати за спожиту електричну енергію на 30 день після отримання споживачем попередження про відключення енергопостачальник має право відключити споживача від електричної мережі, але при цьому забороняється відключення споживачів перед вихідними та святковими днями. </div> <div class=kz>Владислав ПАНКРАТОВ (м. Київ):<br> Мешканці приватизованих квартир здійснюють щомісяця оплату комунальних послуг. Я так розумію, що ремонт електро-, теплових та інших мереж у квартирах має здійснюватися безкоштовно. Однак в ЖЕКу 223 Дарницького р-ну Києва послуги електрика, сантехніка і т.д. - платні. На підставі чого? Які існують тарифи, чи мають видаватися квитанції? І куди йдуть кошти, отримані з мешканців приватизованих квартир? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Відповідно до підпунктів 2 і 7 пункту 2 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 1875-IV, суб'єкт господарювання, який надає житлово-комунальні послуги споживачу, зобов'язаний утримувати в належному технічному стані внутрішньобудинкові мережі, здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством. <br>Ремонт мереж у квартирах здійснюється не безкоштовно. Витрати на ремонт внутрішньобудинкових мереж включаються до вартості житлово-комунальних послуг, що надаються суб'єктом господарювання - виконавцем таких послуг, наприклад, ЖЕКом. Оплата вартості послуг здійснюється, як правило, споживачами щомісяця. <br>Порядок формування житлово-комунальних тарифів визначено в Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" 560 від 12.07.2005 (далі - Постанова 560). Зокрема, відповідно до пунктів 2, 5, 6 Постанови 560 під час розрахунку нормативних витрат враховуються: середньомісячні витрати на оплату праці, середньомісячні матеріальні витрати за рік окремо за статтями експлуатаційних витрат, плановані трудовитрати, що не можуть перевищувати розміру, передбаченого нормами часу та нормами обслуговування для робітників і виробничого персоналу, встановленими центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Калькуляційною одиницею є 1 кв. метр загальної площі квартир будинку. Розмір тарифів (нормативних витрат, пов'язаних з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій) визначається по кожному будинку окремо, залежно від кількісних показників фактичного надання послуг з урахуванням забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій згідно з типовим переліком послуг, який включає в себе: <br><br>- прибирання сходових кліток; <br>- прибирання прибудинкової території; <br>- вивезення та утилізація твердих побутових і негабаритних відходів; <br>- прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівель; <br>- технічне обслуговування ліфтів; <br>- обслуговування систем диспетчеризації; <br>- технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення і зливової каналізації; <br>- дератизація; <br>- дезінсекція; <br>- обслуговування димовентиляційних каналів; <br>- технічне обслуговування систем протипожежної автоматики й димовидалення; <br>- технічне обслуговування побутових електроплит; <br>- поточний ремонт конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього благоустрою, розташованих на прибудинковій території; <br>- ремонт обладнання спортивних майданчиків; <br>- ремонт обладнання дитячих майданчиків; <br>- ремонт обладнання господарських майданчиків; <br>- поливання дворів, клумб і газонів; <br>- підготовка житлових будинків до експлуатації в осінньо-зимовий період; <br>- прибирання та вивезення снігу; <br>- експлуатація номерних знаків будинків; <br>- очищення дворових туалетів та приямків; <br>- освітлення місць загального користування, підвалів, підкачування води; <br>- енергопостачання для ліфтів; <br>- очищення неканалізаційних люків; <br>- періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж після повірки) квартирних засобів обліку води та теплової енергії; <br>- інші прямі витрати. <br>Відповідно до пункту 13 Постанови 560, витрати на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем тепло-, водопостачання, водовідведення (від зовнішньої стіни будинку до внутрішньої стіни квартири) і зливової каналізації визначаються відповідно до укладених договорів між власником (балансоутримувачем) будинку або його уповноваженою особою та організацією, яка здійснює експлуатацію внутрішньобудинкових систем. До цих витрат також включаються витрати на ліквідацію аварій на внутрішньоквартирних мережах (від зовнішньої стіни квартири до санітарно-технічного обладнання. <br>Таким чином, єдиних тарифів на послуги з ремонту мереж не існує, оскільки такі тарифи суперечили б принципу свободи ціноутворення (Закон України "Про ціни та ціноутворення"). Разом з тим Постановою 560 врегульовано механізм (принцип) формування тарифів (цін) на послуги ЖЕКів та інших суб'єктів господарювання, що надають житлово-комунальні послуги. <br>Щодо запитання читача стосовно коштів, отриманих від мешканців приватизованих квартир, то необхідно враховувати, що в даному випадку йдеться про оплату житлово-комунальних послуг, а не послуг з оренди житла.<br> Тому факт, чи є особа, яка отримує житлово-комунальні послуги, власником житла або лише наймачем цього житла - на розмір вартості житлово-комунальних послуг не впливає. </div> <div class=kz>Павло СУХАНОВ:<br> Я отримав кредит на квартиру за державною програмою підтримки молодіжного будівництва у квітні 2004 року. Я уклав договір з Фондом підтримки молодіжного будівництва і вніс 30% вартості квартири на рахунок організації-забудовника. Решту 70% їй перерахувала держава. Будинок був зданий в експлуатацію і прийнятий на баланс міста рішенням сесії міськради у кінці 2004 - на початку 2005 року. Квартири ми прийняли, але в'їхати в них було неможливо - газ і воду іще ніхто не підключав. Газ підключили після оформлення договорів з кожною квартирою, а воду не підключали, поки не будуть прописані 2/3 мешканців під'їзду. Прописатися ми не могли, тому що на підставі Актів здачі-приймання тривало оформлення Свідоцтва про власність в БТІ. У березні-квітні 2005 року ми отримали Свідоцтво про власність на квартиру і прописалися в ній. У кінці квітня 2005 р. ми одержуємо рахунок з Теплозбуту, за яким нам необхідно було сплатити послуги із опалювання квартири з 24.01.05! Вони говорять, що рахунок виставлено на підставі Акту здачі-приймання, тобто Забудовник передав нас (мешканців) на прямі розрахунки з Теплозбутом.<br> Чи правомірні дії Теплозбуту, який вважає, що послуга надавалася саме нам, хоча ми там не могли жити і не були власниками приміщення? Що можна вважати відправною точкою у відносинах між мешканцем квартири і Теплозбутом - Акт здачі-приймання або Свідоцтво про право власності? Чи може Теплозбут надавати послугу і вимагати оплату за неї без укладання договору зі споживачем (договір ми уклали з Теплозбутом вже у липні 2005 року)? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> <br>Жодне підприємство чи організація не має права надавати послуги та вимагати їхньої оплати без укладання відповідного договору. <br>Згідно зі статтями 11 і 509 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки, у тому числі щодо оплати житлово-комунальних послуг, виникають на підставі закону та/або правочину (договору). Пунктом 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" також визначено, що "відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах". <br>Відповідно до пункту 1 статті 639 Цивільного кодексу України та підпункту 1 пункту 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", договір про надання житлово-комунальних послуг повинен бути укладений між споживачем та виконавцем житлово-комунальних послуг на основі типового договору про надання житлово-комунальних послуг. <br>Форму типового договору затверджено Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" 630 від 21.07.2005. Відповідно до пункту 8 зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України "послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення". <br>Таким чином, якщо між читачем та суб'єктом господарювання, що надає житлово-комунальні послуги, не було укладено договору про надання послуг, зокрема послуг з опалення, то немає й правових підстав вимагати здійснення оплати за такі послуги. <br>Вважаю за необхідне також зазначити, що відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір про надання житлово-комунальних послуг вважається укладеним тільки у випадку, якщо між сторонами договору буде досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Такими істотними умовами договору про надання житлово-комунальних послуг відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є: <br>- найменування сторін; <br>- предмет договору; <br>- вичерпний перелік житлово-комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг; <br>- порядок оплати за спожиті житлово-комунальні послуги; <br>- порядок перерахунків розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; <br>- права та обов'язки сторін; <br>- порядок контролю та звіту сторін; <br>- порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг; <br>- визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу; <br>- порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення (ремонту); <br>- умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку; <br>- порядок здійснення ремонту; <br>- відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору; <br>- порядок вирішення спорів; <br>- перелік форс-мажорних обставин; <br>- строк дії договору; <br>- умови зміни, пролонгації, припинення дії договору; <br>- дата і місце укладення договору. <br>Якщо договір про надання житлово-комунальних послуг не містить хоча б однієї з наведених вище істотних умов, такий договір вважається неукладеним. <br>Відповідно до статей 237, 244, 245 Цивільного кодексу України, для укладення договору про надання житлово-комунальних послуг від імені читача підрядник, який будував житло, повинен був мати відповідне письмове доручення від читача (договір або нотаріально посвідчену довіреність). В іншому випадку підрядник не міг просто "передати" читачу зобов'язання по оплаті послуг з теплопостачання. <br>Щодо "точки відліку" для оплати за послуги з теплопостачання. Момент набуття права власності на житло не має значення для оплати за послуги. Підставою оплати за послуги є договір, яким встановлюються обов'язки сторін, порядок оплати тощо. <br><br>Ведучий рубрики Дмитро КРУПНИК, адвокат </div> <br> <h2>Соціальний захист інвалідів</h2> <div class=kz>В.І. КОМНАЦЬКИЙ (м. Житомир):<br> Я інвалід війни І групи, а також інвалід І групи як ліквідатор на ЧАЕС.<br> Я стою поза чергою на 1-кімнатну квартиру 18 років. Чи діє указ Президента про безумовне та невідкладне забезпечення інвалідів, які 3 роки стоять у черзі? Я багато разів звертався до різних інстанцій. За 18 років чиновники мене зненавиділи. Останню відповідь я отримав від нового губернатора Жебрівського (вже звільненого. - Ред.) . На виділення квартири для мене начебто немає коштів. Чи можливо одержати компенсацію за заподіяну моральну шкоду, і в якій сумі? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Відповідно до статей 9, 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 796-XII (далі - Закон), особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Інвалідів з числа учасників ліквідації наслідків аварії, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, віднесено до першої категорії постраждалих. <br>Відповідно до пункту 10 статті 20 Закону, громадянам, віднесеним до першої категорії постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (саме до цієї категорії належить читач, про що зазначено у його посвідченні від 29.08.1986 044297), надається гарантована державою пільга з позачергового забезпечення житловою площею. Житлова площа надається особам, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім'ї загиблих або померлих громадян). Причому особи, віднесені до першої категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, забезпечуються житловою площею протягом року з дня подання заяви. Для цього місцеві ради щорічно виділяють 15% усього збудованого житла, в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності. Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, які потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з державного бюджету України. <br>Особам, котрі стали інвалідами внаслідок чорнобильської катастрофи і потребують поліпшення житлових умов, надається додаткова житлова площа у вигляді окремої кімнати. <br>Згідно з пунктом 13 чинних "Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень", затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР від 11.12.1984 470 (далі - Правила), такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються громадяни: <br>- забезпечені житловою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської та Севастопольської міських Рад депутатів разом з радами профспілок; <br>- які мешкають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; <br>- які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. <br>- які проживають за договором піднаймання житлового приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором наймання житлового приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; <br>- які проживають тривалий час за договором наймання (оренди) в будинках (квартирах), які належать громадянам на праві приватної власності; <br>- які проживають у гуртожитках; <br>- які забезпечені житловою площею, нижчою від рівня середньої забезпеченості громадян у зазначеному населеному пункті, або які мешкають у комунальних квартирах. <br>Відповідно до статті 39 Житлового кодексу України та пункту 20 Правил, громадяни за місцем проживання беруться на облік виконавчими комітетами відповідних місцевих рад за участю громадської комісії з житлових питань, яка створюється при виконавчому комітеті, а за місцем роботи - спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. Рішення про взяття громадян на облік як таких, що потребують поліпшення житлових умов, за місцем роботи затверджується виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради депутатів. <br>Беручи до уваги той факт, що читач справді потребує поліпшення житлових умов і подав відповідну заяву, ненадання йому житла протягом року та відповідь посадовців про начебто відсутність коштів для цього є діями (а точніше бездіяльністю) органів влади, які суперечать Закону. Законом визначено, що надання житла є пільгою, гарантованою державою, і чітко вказано, з яких коштів така пільга повинна надаватися. Зазначені обставини свідчать про порушення з боку посадовців зазначеної норми Закону. Можливо, в діях відповідних посадовців є ще й ознаки злочину, передбаченого статтею 367 "Службова недбалість" Кримінального кодексу України. <br>Відповідно до статей 14, 15 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їхні посадовці, керівники та посадовці підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадянам про результати розгляду заяв (клопотань). Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. <br>Таким чином очевидно, що голова Житомирської обласної держадміністрації пан Жебрівський не мав права надавати відповідь про залишення звернення без розгляду без посилання на відповідну норму Закону і порядок оскарження прийнятого ним рішення, оскільки такі дії суперечать статті 15 Закону України "Про звернення громадян", а також статті 19 Конституції України. <br>Статтею 23 чинного Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У зв'язку з цим вважаю, що читач має право на відшкодування моральної шкоди вже тільки на тій підставі, що відповідь голови Житомирської обласної держадміністрації (без відповідного посилання на норму закону та порядок її оскарження) є неправомірною. Читач є громадянином, який потребує поліпшення житлових умов, подав відповідну заяву, натомість йому, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, всупереч Закону протягом року не надали житла. Очевидно, що права читача на отримання житла порушено. </div> <div class=kz>А.Д. КАЗАНОВ (м. Львів):<br> Я майор у відставці, інвалід армії І групи, одержую пенсію 777 гривень. <br>Один полковник підказав, щоб дружина пішла у військкомат для перерахунку. Дружина пішла, й мені справді перерахували пенсію, тепер з 1.11.2005 вона становить 1515 грн. Однак перерахунок почали з 1.01.2005, з часу, коли я звернувся, тобто пропало близько 6000 гривень. Але ж я не знав, що можна зробити перерахунок. У комп'ютері військкомату я зареєстрований як інвалід. Мені радять подати до суду на військкомат. Чи варто це робити? </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Читач не вказав підстави перерахунку пенсії, що є істотним моментом для надання відповіді. <br>Відповідно до статті 84 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 1788-XII, перерахунок пенсії проводиться з таких строків: <br>- при виникненні права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами він подав до 15-го числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами він подав після 15-го числа; <br>- при настанні обставин, які призводять до зменшення пенсії, з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15-го числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15-го числа. <br>У разі зміни групи інвалідності (стаття 35 Закону України "Про пенсійне забезпечення") пенсія в новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. <br>Відповідно до статті 87 зазначеного Закону, нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. У будь-якому разі суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). <br>На мій погляд, питання читача можна вирішити й без звернення до суду. Читач може спочатку звернутися до відповідного військкомату з письмовим клопотанням про перерахунок пенсії з часу її підвищення. Це дасть читачу змогу дізнатися про причини неперерахунку (несвоєчасного перерахунку) пенсії, підставу підвищення пенсії (якщо вона йому невідома). <br>На шпальтах "Товариша" вже не раз зазначалося, що згідно зі статтями 1, 20 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадовців відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів. Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги (стаття 3 Закону України "Про звернення громадян"). Відповідно до статей 14, 15 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, місцевого самоврядування та їхні посадовці зобов'язані об'єктивно та вчасно розглядати такі звернення, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їхнє виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). <br>Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), як зазначено вище, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і з викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. <br>Залежно від змісту отриманої читачем відповіді на його звернення можна буде прийняти рішення про необхідність звернення до суду. </div> <div class=kz>Є.Л. ЛОБОДЮК (м. Харків):<br> Чи має право мій син (33 роки, інвалід І групи загального захворювання) на будь-які пільги (ліки, комунальні послуги)? У пенсії йому відмовлено, оскільки не має робочого стажу, одержує допомогу в розмірі 150 гривень. </div> <div class=ko>Відповідь юриста:<br> Перелік пільг (переваг) інвалідів І групи (загального захворювання). <br>1. Статтею 45 Житлового кодексу України визначено, що інваліди першої та другої груп, якщо вони потребують поліпшення житлових умов, мають право на першочергове отримання житла. У цій публікації вже зазначався перелік осіб, які визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов. <br>2. Відповідно до статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 875-XII, житлові приміщення, які займають інваліди або сім'ї, у складі яких вони є, під'їзди, сходи будинків, в яких мешкають інваліди, мають бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також телефонним зв'язком. Обладнання зазначених житлових приміщень здійснюється органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд. Органи місцевого самоврядування забезпечують виділення земельних ділянок інвалідам із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання. <br>3. Відповідно до пункту 6.1 (підпункти 6.1.1 і 6.1.2 "є") Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 889-IV, платник податку - інвалід І або ІІ групи, у тому числі з дитинства, має соціальну пільгу - право на зменшення суми загального місячного оподаткованого доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 150% від одної мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої Законом на 1 січня звітного податкового року. <br>4. Відповідно до статті 22 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", інваліди мають за інших рівних умов переважне право на зарахування до вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів. Під час навчання стипендія та призначена пенсія (державна соціальна допомога) виплачуються інвалідам у повному розмірі. <br>5. Відповідно до статті 34 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", місцеві органи державної влади зобов'язані забезпечувати інвалідам необхідні умови для вільного доступу і користування культурно-видовищними закладами і спортивними спорудами для занять фізкультурою і спортом, а також забезпечувати надання спеціального спортивного інвентарю. Інваліди користуються переліченими послугами безплатно або на пільгових умовах згідно з рішеннями органів місцевого самоврядування за участю громадських організацій інвалідів. <br>6. Відповідно до статті 36 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" матеріальне, соціально-побутове й медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними та іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг з медичної, соціальної, трудової й професійної реабілітації, побутового й торговельного обслуговування. Різновиди необхідної матеріальної, соціально-побутової й медичної допомоги інвалідам визначають органи медико-соціальної експертизи в індивідуальній програмі реабілітації. Допомога надається з коштів фонду соціального захисту інвалідів. <br>Послуги з соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби (протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття, засоби пересування, у тому числі крісла-коляски з електроприводом, автомобілі, індивідуальні пристрої, протези очей, зубів, щелеп, окуляри, слухові й голосоутворювальні апарати, сурдотехнічні засоби, мобільні телефони та факси для письмового спілкування, ендопротези, сечо- та калоприймачі тощо) надаються інвалідам та дітям-інвалідам безплатно або на пільгових умовах за наявності відповідного медичного висновку. Інваліди, які отримують пенсію, що не перевищує мінімального розміру пенсії, або державну соціальну допомогу, призначену замість пенсії, діти-інваліди мають право на безплатне придбання лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування. Інваліди І і ІІ груп мають право при амбулаторному лікуванні на придбання лікарських засобів за рецептами лікарів з оплатою 50% їх вартості (стаття 38 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"). <br>7. Відповідно до статті 38-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", транспортне обслуговування інвалідів здійснюється на пільгових умовах. Інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім метрополітену й таксі), а також всіма видами приміського транспорту. Діти-інваліди та інваліди І, ІІ груп по зору і з ураженням опорно-рухового апарату та особи, які супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів зазначених категорій (не більше одного супроводжуючого), мають право на безплатний проїзд також у метро. Інваліди, діти-інваліди та особи, що супроводжують інвалідів І групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня. Пільгове перевезення інвалідів здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України "Про транспорт". <br><br>Наприкінці я хотів би зазначити, що з 1 січня 2006 року набирає чинності Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" від 06.10.2005 2961-IV. Цей закон, як зазначено в його преамбулі, визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності. Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" зокрема визначає: <br>- засади державної політики України у сфері реабілітації інвалідів; <br>- повноваження органів виконавчої влади у сфері реабілітації інвалідів; <br>- систему реабілітації інвалідів та забезпечення діяльності реабілітаційних установ; <br>- фінансове та інформаційне забезпечення системи реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів. <br><br>Ведучий рубрики Дмитро КРУПНИК, адвокат<br> <script language="javascript">//</script><script language="javascript1.1">//</script><script language="javascript1.2">//</script><script language="javascript1.3">//</script><script language="javascript">//</script> <noscript> <a href=http://mytop-in.net/ target=_blank><img src=http://011006011822.c.mystat-in.net/?i011006011822&t3&g14&j0 width=88 height=31 border=0 alt="Rated by MyTOP"></a> </noscript> <a href="http://www.bigmir.net/" target=_blank onClick='img = new Image();img.src="http://www.bigmir.net/?cl=124523";' ><script language="javascript"></script><script language="javascript1.2"></script><script language="javascript"></script></a><br> <font color=navy><div class=ast> www.grkontrol.org = www.kirichenko.kherson.ua </div> </td></tr> </table> </font></body></html>